П’ять ознак тоталітаризму

Оскільки люди вимушені пристосовуватися до ірраціоналізму мови, вони вимушені вести існування, при якому слідувати офіційним розпорядженням неможливо, але необхідно вдавати, що керуєшся ними. Це породжує як би подвійний стандарт в поведінці тоталітарної людини, наприклад: «грішити не можна, але розмножуватися все ж таки необхідно». З'являються феномени, названі Дж. Оруэллом [11] «doublethink» – двоємислення і «thoughtcrime» – мислезлодіяння. Тобто життя і свідомість людини як би роздвоюються: у суспільстві він цілком лояльний громадянин, а у приватному житті проявляє повну байдужість і недовіру до режиму, та ще і розмножується додатково. Таким чином, порушується один з основоположних принципів «класичного» тоталітаризму: тотальної єдності маси і партії, народу і вождя [5].

 

 

К. Фрідріх і З. Бжезинський в своїй роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» пропонують для визначення «загальної моделі» тоталітаризму п'ять ознак:

єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;

офіційна ідеологія, що визнається всіма;

монополія влади на ЗМІ (засоби масової інформації) ;

монополія на всі засоби озброєної боротьби;

система терористичного поліцейського контролю і управління економікою.

Концепція Фрідріха і Бжезинського, що одержала в історіографії назву «Тоталітарний синдром», зробила великий вплив на подальші дослідження в цій області. В той же час неодноразово вказувалося на недосконалість їх формули, що, втім, визнавали і самі автори.

Недолік ознак, запропонованих З. Бжезинським і До. Фрідріхом, полягає в тому, що в них немає системності, а головне – не виділена загальна інтегруюча ознака, немає загальної пов'язуючої нитки. Список рис тоталітаризму можна було б продовжити. Так, при тоталітаризмі затверджується монополія на масову культуру, централізовано управління художньою і науковою творчістю. Всі ознаки самі по собі вірні, але неясно, що ж є найбільш істотним, визначаючим, початковим, а що характерним, але все таки похідним. Єдина масова партія, загальна для всіх офіційна ідеологія типові тоталітарний режимів, але обумовлені вони більш загальними властивостями тоталітаризму, що ємко виражають його суть.

Американський політолог Дж. Лінц в 70-і роки виділяє такі ознаки:

1. сильно централізована, моністична структура влади, в якій правляча група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами;

2. монопольна деталізована ідеологія, що легітимує режим і пронизана якоюсь величчю історичної місії;

3. активна мобілізація населення на виконання політичних і соціальних завдань за допомогою всіх інститутів.

Такий опис тоталітаризму фундаментальніший. Він орієнтованиий на опис не всіх, а найбільш характерних ознак і наближає до розуміння його суті. І, проте, воно теж уразливо, оскільки автор не розділяє двох політичних питань – відносини влади і організована влада. Тоталітаризм – поняття, покликане, перш за все, виразити відносини влади і суспільства. Тому опис механізму влади (сильна централізація, способи легітимації) – це вторинні, похідні ознаки тоталітаризму.

Відштовхуючись від результатів аналізу, перш за все тоталітарних структур гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР, які можна назвати «тоталітарним максимумом», виділимо п'ять основних ознак тоталітаризму. Всі ці ознаки є певною мірою ідеальними і виявляються в різних тоталітарних режимах в неоднаковому ступені, аж до тенденцій.

 

 

Найбільш агрегованими ознаками тоталітаризму є абсолютність, агресивність, мобілізаційнність власті.

Абсолютна концентрація влади, реалізується через механізми держави і є етатизмом, тобто втручання держави в економічне і політичне життя країни, піднесене до вищого ступеня. Така концентрація влади з погляду форми правління неодмінно є автократією, для якої характерні:

а) З'єднання виконавчої і законодавчої влади в одній особі при фактичній відсутності незалежної судової влади.

б) Принцип «вождизму», причому вождь харизматичного, містичного типу.

Абсолютність влади означає, що влада – початок всіх ініціатив, рухів, змін. громадянського суспільства немає, або сфера його життя украй звужена. Визнаючи формально громадянські свободи, тоталітарні режими ставили одну, але вирішальну умову: користуватися ними можна було виключно на користь тієї системи, яку проповідували вожді, що означало б підтримку їх владарювання. Економічні, духовні інтереси існують такими, якими їм дозволено бути владою. Як сказав одного разу У. Черчилль про радянський порядок: «У вас все заборонено, а що дозволено, то наказано». Ця ознака наближає до розуміння тоталітаризму, вказує на його спорідненість з східними деспотіями, азіатським способом виробництва або потестарною формацією. Особливість останньої в тому, що початковий початок поміщений не в економічному інтересі людини, а в інтересі влади, яка не може повністю ігнорувати інтереси людей, але в змозі підпорядкувати їх собі, може ними нехтувати, деформуючи їх. При тоталітарної системі людина тільки піщинка в загальному потоці. Її положення грунтується не на самовизначенні, а на слухняності.

Окрім зовнішньополітичних і пропагандистських резонів важливо і те, що тоталітарний режим зобов'язаний був забезпечити правові гарантії тим, на кого він спирався, тобто партії. Формально закони охороняли права всіх громадян, але насправді