Речення узагальненого змісту: структурно-семантичний і комунікативно-прагматичний аспекти

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

 

Юрчишин Тетяна Василівна

 

УДК 811. 161. 2’367. 3

 

 

10. 02. 01 – українська мова

 

 

Харків – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент ЗАОБОРНА Марія Степанівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри українського і загального мовознавства. 

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ЛОМАКОВИЧ Світлана Володимирівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри журналістики; кандидат філологічних наук, доцент ХРИСТІАНІНОВА Раїса Олександрівна, Бердянський державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови. 

Захист відбудеться “14” травня 2008 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64. 051. 20 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37. 

 

 

Сучасний етап у розвитку синтаксичної науки позначений утвердженням комплексного й диференційованого підходу до аналізу речення з урахуванням формального, семантичного й комунікативного рівнів його організації, оскільки саме сукупність чинників різної природи може визначати належність тієї чи іншої конструкції до певного класифікаційного типу. До конструкцій, які ще не стали об’єктом такого всебічного аналізу в україністиці, належать речення узагальненого змісту. Вони постають як синтаксичні одиниці, що містять загальні положення, висновки, які стосуються всіх людей безвідносно щодо місця й часу, та виходять під час комунікації за межі одноразового вживання, відображаючи кодовий характер мови, наприклад: Хисту не зарити у землі (Л. Костенко) ; Із піснею скоріше час минає (Леся Українка) ; Всі люди блазнями в Бога (Б. Лепкий). 

Узагальнення змісту, репрезентоване реченнєвою структурою, традиційно узгоджується з поняттям узагальнено-особового речення. Водночас останнім часом увага синтаксистів зосереджується на тому, що узагальнення змісту репрезентується в структурі всіх типів речень – простих односкладних (особових, безособових, інфінітивних) та двоскладних, складносурядних, складнопідрядних і безсполучникових. Порівняй: Для своєї дитини й голову під сокиру покладають (М. Вовчок) ; В любові ніколи затишку немає (Л. Лежанська) ; Ніяк не втиснути людські стосунки у рамки виключно ділові (О. Сенатович) ; Жінку старять роки і чоловік (М. Стельмах) ; Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко) ; Половина всіх трагедій і нещасть – від кохання різних категорій, що його так прекрасно оспівують поети і прагнуть люди (О. Копиленко) ; Життя не просте, у ньому треба триматися мужньо (Ю. Збанацький). В українській синтаксичній науці немає цілісного дослідження, яке вказало б місце речень узагальненого змісту в системі синтаксичних конструкцій української мови, що й визначає своєчасність обраної теми. 

У межах лінгвістики сутність таких реченнєвих структур досліджувалася та осмислювалася з різних позицій. Речення узагальненого змісту корелюють з іншими номінаціями, зокрема з пареміями (афоризмами, сентенціями, прислів’ями, максимами), абстрактно-авторськими реченнями, універсальними реченнями, загальнореферентними висловленнями. Серія робіт мовознавців присвячена дослідженню речень узагальненого змісту саме з пареміологічного погляду (В. Бондаренко, О. Дуденко, Г. Садова, З. Тарланов). Речення узагальненого змісту як паремії досліджують також у контексті мовленнєвої діяльності (Г. Сидоркова, О. Мерзлікіна). До аналізованих конструкцій часто застосовується фразеологічний підхід, орієнтований на виявлення, систематизацію й теоретичне осмислення їх як стійких, відтворюваних одиниць. У колі дослідницьких зацікавлень перебуває функціонування речень узагальненого змісту на фразеологічному рівні як афористичного мовного масиву (В. Калашник, Н. Шарманова). Структурну та семантичну специфіку так званих абстрактно-авторських речень виявляє в дисертаційній роботі О. Олійник. У філологічній літературі наявні фрагменти аналізу “універсальних речень” в системі художнього тексту (В. Шмаріна, Ю. Бірюкова, В. Таран). Опис загальнореферентних висловлень в логіко-семіотичному аспекті здійснили О. Падучева та Л. Лєбєдєва. Однак відсутні комплексні дослідження речень узагальненого змісту на власне синтаксичному рівні. 

Відповідно узагальнення змісту, репрезентоване в реченнєвій структурі, а також реалізація різнопланових моделей речень узагальненого змісту в мовленнєвих ситуаціях спонукає до пошуку й систематизації засобів вираження узагальнення, а також визначення місця речень узагальненого змісту в синтаксичній системі української мови. Диференційований підхід, який відповідає сучасним поглядам на речення як багатоаспектну одиницю, дозволяє наблизитись до адекватного опису конструкцій узагальненого змісту. 

Актуальність дослідження зумовлена потребою в систематизації поодиноких міркувань синтаксистів щодо відсутності визначальних структурних особливостей речень, які репрезентують узагальнення. На цій основі актуалізується необхідність з’ясування чинників, релевантних для вираження різними конструкціями узагальненого змісту. Водночас відсутні спеціальні дослідження й монографічні праці, які реалізували б багатокомпонентний аналіз речень узагальненого змісту в контексті проблем, суттєвих для сучасної лінгвістики, зокрема з позицій семантичного та комунікативного синтаксису. При цьому своєчасність такого комплексного аналізу повинна прислужитися до уточнення класифікаційної системи речень сучасної української мови. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. 

Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: “Закономірності розвитку української та інших слов’янських мов на лексичному, граматичному та дериваційному рівнях”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови. Тему роботи