Речення узагальненого змісту: структурно-семантичний і комунікативно-прагматичний аспекти

Структурно-семантичний напрям на стадії свого становлення продовжує традицію розгляду узагальнено-особового речення як одного з різновидів особових односкладних та закріплює за ним дефініцію як односкладного речення, головний член якого виражений формою другої особи однини теперішнього або майбутнього часу чи наказового способу дієслова і позначає дію особи, котра мислиться узагальнено. Водночас у системі структурно-семантичних синтаксичних досліджень поступово утверджується погляд на узагальнено-особові речення як конструкції, семантика яких не підкріплюється особливостями структури. В результаті, з одного боку, виокремлюються концепції, де узагальнено-особові речення осмислюються як окремий конструктивний різновид у системі односкладних речень (Б. Кулик, О. Мельничук, М. Плющ, Р. Христіанінова, О. Волох) ; з іншого боку, простежуються концепції, що заперечують виділення узагальнено-особових речень як окремого конструктивного різновиду (В. Бєлошапкова, І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Гуйванюк, К. Шульжук). На фоні заперечення самостійного статусу цих структур ставиться питання про коректність терміна узагальнено-особове односкладне речення. У цьому аспекті вирізняються: 

1) репрезентація узагальнено-особових речень як таких, що не мають визначальних особливостей структури та виділяються виключно на основі семантичного критерію (І. Распопов, В. Бабайцева, С. Сятковський, П. Дудик, І. Лозебной, Л. Кадомцева);

2) виключення узагальнено-особових речень із класифікаційних описів односкладних конструкцій та осмислення їх як регулярних реалізацій двокомпонентних структурних схем, маркованих семантикою узагальнення (В. Бєлошапкова, І. Вихованець), або розгляд на фоні реченнєвих конструкцій різної будови, що репрезентують узагальнене значення (І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, А. Загнітко, К. Шульжук, С. Ломакович, М. Заоборна). 

Починаючи з 80-их років ХХ століття, синтаксичні описи все менше послуговуються терміном “узагальнено-особове односкладне речення”. Він частіше замінюється словосполученням “речення узагальненого змісту”. При цьому дослідники підкреслюють, що основним критерієм виділення узагальнених конструкцій є семантика. Відповідно формуються підстави для осмислення речень із семантикою узагальнення як окремого змістового типу. 

Дослідження структурно-семантичного напряму актуалізують речення узагальненого змісту в контексті сучасної наукової синтаксичної парадигми, що передбачає застосування усталених у ній поглядів до аналізу реченнєвих структур як багатопланових одиниць та оперування ключовими термінами й поняттями кожного з рівнів їх організації. На цій підставі передбачаються формальний, семантичний та комунікативний аспекти осмислення речень узагальненого змісту. Такий комплексний аналіз повинен прислужитися до окреслення мовних та екстралінгвальних чинників узагальнення змісту в реченні. 

У другому розділі “Чинники узагальнення змісту в реченнєвих конструкціях”, з одного боку, систематизовано й описано різні мовні – граматичні та лексичні – засоби, які формують узагальнений зміст і підпорядковані досягненню комунікативної мети в ситуації мовленнєвого спілкування. З іншого боку, простежено роль екстралінгвальних чинників у формуванні узагальненого змісту в синтаксичній конструкції. Мовні чинники конкретизуються як лексико-семантичне наповнення семантико-синтаксичних позицій у реченні, механізм узагальнено-особової регулярної реалізації структурної схеми та незаміщення суб’єктної семантико-синтаксичної позиції. Екстралінгвальні чинники пов’язані з дією комунікативних законів. 

Для характеристики лексико-семантичного наповнення речень узагальненого змісту релевантне функціонування в субстанціальних семантико-синтаксичних позиціях лексем, які створюють ефект узагальнення. Систему цих лексико-семантичних засобів представляють:

1) особові займенники ти, ми, які в реченнєвій структурі означають найширше та найбільш невизначене коло осіб: Ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя (М. Стельмах); Дякуй за все, що Господь тобі посилає  (Б. Лепкий) ;

2) класифікаційні лексеми на зразок люди, людина, чоловік, жінка, діти: Люди завжди подають руку, виказуючи тим свою доброзичливість і миролюбність (Ю. Збанацький) ; Діти дарують жінкам радість материнства (Ю. Збанацький);

3) квантори всезагальності все, всякий, кожен, будь-який (подекуди в сполученні з іменниками/займенниками класифікаційного змісту, як-от: всі ми, всі люди) : На дурничку всяк кидається (Ю. Збанацький) ; Сонечко всім посилає тепло (С. Васильченко) ; Всі люди блазнями в Бога (Б. Лепкий);

4) квантори всезагальності ніхто, ніщо, ніякий, жоден, обтяжені семою негації: Ніхто не знає, де його доля: спереду, ззаду чи збоку (М. Стельмах); Майже ніщо не виходить у людей з першої спроби (Ю. Збанацький); Нікому не варто продавати свою душу (В. Земляк);

5) атрибутивні сполучення, до складу яких входить іменник класифікаційного чи абстрактного значення та прикметник на позначення родо-видових ознак: Великодушних людей іноді ототожнюють із нерозумними (Ю. Яновський); Красивим дівчатам доля не поспішає важити щастя (М. Стельмах);

6) субстантивовані прикметники, що виступають дериватами атрибутивних сполучень і позначають типові видо-родові, вікові та соціальні ознаки людей: Дурний завжди гадкою багатіє (Б. Лепкий); Кохання додає молодим наснаги та життєвих сил (В. Земляк);

7) назви вищих духовних субстанцій, актуальних для душі кожної віруючої людини (Бог, Божа Мати, Святий Дух): Господь не забуває про ніщо (Б. Лепкий) ; Божа мати заступається за всіх (Л. Кірик-Радомська);

8) загальні персоніфіковані назви, що виражають усталені поняття, категорії,