Репресії проти військослужбовців та працівників органів ДПУ-НКВС України в 20-50 –ті роки ХХ століття

Важливий матеріал з досліджуваної проблеми міститься у Центральному державному архіві громадських об*єднань України в м. Києві. (ЦДАГОУ). Інтерес становлять фонди „Центральний Комітет Комуністичної партії України” (ф. 1), „Доповіді, спецповідомлення, донесення про хід оборонних боїв, дислокації, озброєння військ противника, призов до лав Червоної Армії” (ф. 57), „Український штаб партизанського руху” (ф. 62), „Колекція позасудових справ реабілітованих” (ф. 263). Ці документи дають змогу проаналізувати причини негативного ставлення керівних партійних органів та їх лідерів до військовослужбовців, дослідити ідеологічні чинники та складові політичних репресій, описати пропагандистську діяльність партійних органів з дезорієнтації громадської думки.

Документи, які проливають світло на кадрові призначення в українському НКВС, використано з фонду Народного комісаріату внутрішніх справ (фонд 5) Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України.

Особливий інтерес викликають документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ, м. Москва). Зокрема, вони є у фондах „Ворошилов Климент Єфремович (1881 – 1969)” (ф. 74), де зберігаються документи процесу звинувачених у „військово-фашистській змові на чолі з М. Тухачевським”. У фондах „Партійна комісія при Політвідділі Головного управління НКВС СРСР (1938 – 1939)” (ф. 119) та „Сталін (Джугашвілі) Йосиф Вісаріонович (1878 – 1953)” (ф. 588) містяться матеріали про очищення правоохоронних органів та Червоної Армії від ворогів народу, у фонді „Державний комітет оборони СРСР (ДКО) (1941 –1945)” (ф. 644) збереглися матеріали загороджувальних загонів військ НКВС.

Використані в дисертації документи Російського Державного військового архіву (РДВА, м. Москва), які вміщують матеріали про штатну чисельність та звільнення приписного складу Червоної Армії. Зокрема, це фонди „Вищий командний та начальницький склад у Червоній Армії в 1935 – 1939 рр.”(ф. 4), „Військові округи на території Союзних республік”(ф. 9), „Комплектування та звільнення приписного складу Червоної Армії”(ф. 37977). Вони дали можливість простежити процес кадрової ротації військовослужбовців під час репресивних „чисток”.

У контексті дослідження історії політичних репресій винятковий інтерес становить мемуарна література, або як самі учасники тих трагічних подій сприймали і оцінювали їх. На увагу заслуговують праці Г. Жукова, М. Хрущова, В. Кривицького, В. Пятницького, М. Шрейдера. 

Складовою джерельної бази дослідження є періодичні видання. У публікаціях центральних газет „Комуніст”, „Пролетарська правда”, „Вісті ВУЦВК” інформація про розкриття „шкідницьких дій” та „військово-фашистських змов” серед військовослужбовців та правоохоронців, хід судових засідань вирізняється відвертим ідеологічним спрямуванням і заангажованістю.

Отже, використання широкого комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань.

В другому розділі „Політичні процеси 20 – 30-х років XX століття проти військовослужбовців та працівників ДПУ – НКВС України” аналізуються політичні репресії проти цих категорій населення в період становлення тоталітарної системи та ескалації терору.

Показано, що перші репресивні акти відносно військовослужбовців почалися відразу з перемогою більшовиків у громадянській війні. Комуністична партія іменувала „контрреволюційними” й розглядала як злочинні будь-які форми протидії своєму правлінню. Як „потенційно небезпечні” заарештовувались колишні білогвардійці. Найбільшого розмаху ця боротьба набрала під час сумновідомої операції „Весна”, коли за грати потрапили сотні командирів Червоної Армії з числа колишніх царських офіцерів. У Державному архіві СБУ зберігаються матеріали на 3496 осіб, заарештованих по цій справі переважно в УСРР, Москві та Ленінграді.

Невдоволення червоноармійців, які були вихідцями із селян, аграрною політикою комуністичної влади стало каталізатором репресій початку 1930-х рр. у гарнізонах Українського військового округу. Необхідні умови для арештів створює наказ № 39 від 14 лютого 1930 р. підписаний главою українського ДПУ В. Балицьким, що вимагав посилення боротьби з куркульським елементом у лавах РСЧА. 

Репресії середини 1930-х рр. проти військовослужбовців в Україні почалися влітку 1936 р. з арешту 5 керівників Київського та Харківського військових округів. Серед репресованих: комкор С. Туровський, комдиви Д. Шмідт, М. Зюк, Ю. Саблін та комбриг Б. Кузьмичев.

Під приводом очищення збройних сил від учасників „Військово-фашистської змови в Червоній Армії”, в травні 1937 р. було заарештовано командуючого Київським округом Й. Якіра, а в серпні командуючого Харківським округом І. Дубового. Це призвело до ескалації масових арештів серед їх підлеглих.

Розглядаючи репресивну політику тоталітарного режиму щодо військової інтелігенції України, слід зазначити, що під час репресій було заарештовано близько 150 вищих військових командирів, змінені всі командири корпусів, 24 з 25 командирів дивізій, 5 з 9 командирів бригад, 87 з 135 командирів полків, всіх командирів 4 Укріплених районів, 3 з 4 начальників штабів УР, 6 з 9 начальників штабів корпусів, 18 з 25 начальників штабів дивізій, 78 з 135 начальників штабів полків, 19 з 24 начальників відділів штабів округу. На початку березня 1938 р. у донесенні в Москву М. Хрущов та командуючий КВО С. Тимошенко повідомляли, що з військ округу за рік „вичищено” близько 3 тисяч чоловік, з них заарештовано більше 1 тисячі, „оновлені” практично всі командири корпусів і дивізій. Загальна кількість військовослужбовців КВО та ХВО репресованих за період 1937 – 1938 рр., становить близько 3500 осіб.

Результатом масових репресій серед військовослужбовців стали величезні людські втрати, що негативно вплинули на