Розвиток мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному віці

Дослідження психології творчості відбувається в чотирьох основних напрямках: творчий процес, творчий продукт, творча особистість, творче середовище, тобто той соціальний контекст, який формує вимоги до продукту творчості (Баррон Ф., Виготський Л. С., Венгер Л. А., Гілфорд Дж., Гільбух Ю. З., Грубер Х., Давидов В. В., Дяченко О. М., Іщенко І. М., Калошина І. П., Леонтьєв О. М., Лук О. М., Матюшкін О. М., Мейлах Б. С., Моляко В. О., Поддьяков М. М., Пономарьов О. Я., Рубінштейн С. Л., Сапогова О. Є., Теплов Б. М., Торренс Є., Якобсон П. М. та ін.). Водночас підкреслюється умовність такого розподілу, адже неможливо відділити творчу діяльність від творчої особистості, яка, до речі, отримує змогу виявити свої наміри, здібності лише в певній діяльності. О. М. Леонтьєв справедливо оцінює творчість як інтеграцію, тріумвірат особистості -творчої діяльності – самосвідомості.

Висвітлення особистісного аспекту проблеми творчості поєднується з терміном “креативність”, в якому вчені вбачають здібність до творчості і пов’язують її з такими особистісними характеристиками, як активність та ініціатива (Богоявленська Д. Б., Косенко Ю. Б., Кондратюк А. П., Моляко В. О., Пушкін В. М. та ін.). Розмежування взаємопов’язаних, проте не тотожних понять “творчість” і “креативність” в нашому дослідженні є необхідним для виокремлення особистісного і діяльнісного аспектів мовленнєвої творчості.

У визначенні природи творчої діяльності в різних психологічних концепціях підкреслюється, що вона, ґрунтуючись на загальних законах діяльності, натомість водночас включає і своєрідні, тільки їй властиві компоненти, а саме: орієнтацію мотивації на створення нового продукту; формування нестандартних способів дій на основі нетрадиційного бачення звичайних явищ; взаємозв’язок інтуїтивного і логічного; евристичні методи; результат-продукт творчої діяльності, що змінює внутрішній та зовнішній світ людини; відчуття натхнення; діалектичну єдність продуктивного і репродуктивного, традиційного і нового.

Становлення творчої діяльності дослідники розглядають у тісному зв’язку з розвитком усіх психічних процесів і передусім творчої уяви, суть якої пов’язується з переробкою у внутрішньому плані існуючих реальних зв’язків, відношень, властивостей об’єктів та явищ дійсності; привнесенням нових вражень у свідомість людини та зміною уявлень так, що в результаті утворюється новий образ, якого раніше не було.

Серед усіх видів художньої творчості особливе місце посідає літературна, мовленнєва творчість, що зумовлено унікальною роллю мови і мовлення у життєдіяльності окремої людини, суспільства, людства в цілому. Мовлення – важливий компонент різних видів творчої діяльності людини. Творчість пов’язана із самостійно народженим оригінальним задумом, відбором оригінальних засобів його реалізації та створенням нового унікального творчого продукту, і участь мовлення в цьому процесі, незалежно від змісту і предмета творчої діяльності, величезна.

Водночас мовленнєва творчість – складання казок, віршів, оповідань, сценаріїв, сюжетів тощо – самостійний специфічний, унікальний вид художньої творчості, що дістає своє втілення саме у процесі мовлення, і є яскравим показником обізнаності в мовленні, певної мовленнєвої компетенції, проявом бажання і здібності, за висловом Василя Сухомлинського, “сказати своє слово”

У сучасній лінгвістиці активно вживаються терміни “мовотворення”, ”мовотворча діяльність”, які пояснюють опанування, вдосконалення та інші якісні процеси, що відбуваються в мові (Березін Ф. М., Болтівець С. І., Вихованець І. Р., Гвоздєв О. М., Карпенко Ю. О., Кононенко В. І., Новиков А. О., Плющ М. Я., Русанівський В. М та ін.). Поряд з терміном “мовотворення” використовуються терміни “словотворчість”, ”новоутворення у слові”, що підкреслюють значення слова як змістової, самостійної, продуктивної одиниці. Словотворення, тобто утворення похідних слів за допомогою різних словотворчих засобів, наявних у певній мові, органічно пов’язане з живими процесами розвитку лексики.

Вживання термінів “словесна творчість”, “мовленнєвотворча діяльність” є характерним для дошкільної лінгводидактики, де за їх допомогою визначають опосередкований мовою, оформлений у різних типах висловлювання процес оперування, комбінування уявленнями. Мовленнєва творчість, творчі прояви в мовленні доступні більшості людей, у яких в арсеналі є певний лексичний запас, а також життєвий, зокрема художній, досвід і бажання, потреба сказати своє слово. Отже, якщо термін “словотворчість” визначає суть процесу, пов’язаного з оволодінням семантичною стороною мови, процесу творчого орієнтування в мовній дійсності, в якій найбільш активними є діти дошкільного віку (Арушанова А. Г., Гвоздєв О. М., Крутій К. Л., Маковецька Н. В., Николайчук Г. І., Цейтлін С. Н., Чуковський К. І.), то мовленнєвотворча діяльність відбувається на рівні зв’язного висловлювання (Богуш А. М., Ворошніна Л. В., Захарченко В. Г., Орланова Н. П., Постоян Т. Г., Таніна Л. В., Ушакова О. С., Шибицька А. Є.) та є наступним після етапу словотворчості, завдяки якому дитина здобуває знання про мову і мовлення, виробляє в собі активне творче ставлення до процесу опанування мови.

Дослідження нейрофізіологічних механізмів продуктивного мовлення (Бойко Є. І., Видинєєв М. В., Кольцова М. М., Ушакова Т. М. та ін.) показують, що побудова висловлювання,