Розвиток мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному віці

Проблема становлення словесної творчості, розвитку мовленнєвотворчих здібностей є актуальною і для початкової школи, про що свідчать численні дослідження попередніх років і сьогодення (Артемова О. І., Бадер В. І., Бібік Н. М., Бермадська Н. Р., Вашуленко М. С., Горецький В. Г., Закожурникова М. Л., Кудіна Г. М., Ладиженська Т. О., Львов М. Р., Мельничайко В. Я., Нечай Л. Д., Новлянська З. М., Плющ М. Я., Рождественський М. С., Савченко О. Я., Стельмахович М. Г., Скрипченко Н. Ф., Сокирко М. В. та ін.). Учені визначають величезну роль наступності між дошкільним закладом і школою в реалізації шляхів розвитку всіх сторін мовлення, становлення мовленнєво-творчої діяльності.

У традиційній методиці мовленнєва творчість дітей, навчання їх творчого розповідання розглядалися як окремі питання проблеми розвитку зв’язного монологічного мовлення, в дослідженні якого було з’ясовано педагогічні умови формування творчого розповідання (Ворошніна Л. В., Орланова Н. П., Ушакова О. С та ін.), розвитку зв’язного мовлення у процесі різних видів продуктивної, художньої та пізнавальної діяльності (Виноградова Н. Ф., Захарченко В. Г., Зрожевська А. Я., Постоян Т. Г.) ; формування пояснювального мовлення (Гризик Т. І., Кузіна Н. І.) ; вплив на усвідомлення правильності висловлювання поетапного формування оцінно-контрольних дій (Богуш А. М.) ; розвиток мовлення в умовах двомовності (Богуш А. М., Луценко І. О., Ляпунова В. А., Стрюк К. І., Фесенко Л. І., Хорошковська О. Н.). Але в традиційній методиці недостатньо використовується комплексний підхід до розв’язання мовленнєвих завдань як засіб стимулювання активного мовлення старших дошкільників, мовленнєвотворчої діяльності в різних видах дитячої творчості.

Однією з умов успішності перебігу словесної творчості дітей є наявність мовленнєво-творчих здібностей, в яких ми вбачаємо такий рівень прояву психолого-педагогічних особливостей дитини (сприймання, мовлення, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвотворчій діяльності (складанні власних творів, зв’язному, змістовному, образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань). Компонентами структури здібності до мовленнєвотворчої діяльності дошкільників є художньо-естетичне сприймання, чуття мови, літературно-мовленнєва координація, творча уява.

Аналіз численних психолого-педагогічних, психолінгвістичних досліджень засвідчив, що ініціативна словесна творчість дітей, яка є показником справжнього рівня мовленнєвої компетентності, спеціально не досліджувалася. Мовленнєвотворча діяльність дітей вивчалася переважно в умовах організованого навчання. Розв’язання цієї проблеми науковці вбачали передусім у методичному вдосконаленні мовленнєвих занять з навчання дітей творчої розповіді. Структурні компоненти, істотні ознаки, функції, вікові характеристики мовленнєвотворчої діяльності дошкільників не були предметом спеціального дослідження. Усвідомлення величезної ролі цього виду діяльності у вихованні творчої особистості дитини, розвитку її психічних процесів, в опануванні культури мовлення і водночас відсутність відповідних методичних технологій визначили актуальність і значущість започаткованого дослідження.

Третій розділ “Лінгвістична та психологічна характеристики мовленнєвотворчої діяльності дітей” присвячено дослідженню лінгвістичної та психологічної природи мовленнєвотворчої діяльності і визначенню сутності поняття “мовленнєва творчість” у межах художньо-мовленнєвої діяльності дошкільників, а також вивченню взаємозв’язку її з іншими видами дитячої діяльності, характеристиці типів мовленнєвотворчої діяльності дошкільнят.

У вітчизняній та зарубіжній науці мовлення розглядається з двох позицій: по-перше, як самодостатній вид мотивованої, цілеспрямованої діяльності, опосередкованої знаками мови, їх функціональним застосуванням; по-друге, у формі мовленнєвих дій, що входять до складу немовленнєвої діяльності через проникнення та її обслуговування (Виготський Л. С., Гак В. Г., Гальперін І. Р., Жинкін М. І., Зимняя І. О., Ельконін Д. Б., Клименко А. П., Леонтьєв О. О., Лурія О. Р., Пироженко Т. О., Сохін Ф. О., Ушакова Т. М., Хомський Н., Шахнарович О. М. та ін.).

Характеризуючи мовлення з позицій діяльнісного підходу, вчені відзначають його творчу природу, яка виявляється в постійному розвитку значень слів та динамічності, рухливості їх змісту, що створює, за твердженням О. О. Леонтьєва, унікальну можливість відображати за допомогою обмеженої кількості мовленнєвих засобів нескінченне розмаїття навколишнього природного, соціального і культурного світу. Мовлення відбувається за моделлю орієнтовно-дослідницької діяльності, що відкриває варіабельні можливості вибору конкретних способів і засобів реалізації, дає змогу найрезультативніше і найдоречніше використовувати мовленнєві дії та гнучко керувати ними в ході розв’язання мовленнєвих завдань.

Розкриваючи психофізіологічні механізми породження мовленнєвого висловлювання, вчені називають механізми репродукції, вибору, комбінування, конструювання, попередження, дискурсивності, тобто засвідчують, що поряд з репродуктивними мовленнєвими діями (використанням готових канонізованих мовних форм) обов’язково присутні в мовленнєвій діяльності, існують продуктивні операції, які дозволяють кваліфікувати їх як творчі. Вчені, досліджуючи проблеми мовленнєвого розвитку, наполягають на виокремленні понять “творче мислення” і “мовленнєва творчість”, що пояснюється спрямованістю творчого мислення на розв’язання проблемної ситуації в інтересах успішної діяльності в цілому та його опосередкованістю в ході розгортання мовленнєвої програми. Мовленнєва творчість виявляється у свободі вибору способу здійснення мовленнєвої дії в межах лексико-граматичних діапазонів ситуативного варіювання. Оскільки однією з головних одиниць цього варіювання є слово, в теорії та практиці навчання мови використовується як синонім термін “словесна творчість”. Водночас науковці відзначають,