Ринок праці сфери культури України: методологія і практика регулювання

Оскільки на етапі трансформаційних перетворень суспільства сподіватись на розвиток культури завдяки прямим бюджетним видаткам не можна, бюджетне фінансування культури доцільно здійснювати, по-перше, у формі податкових пільг, і по-друге – через конкурсні гранти. Податкові пільги збільшують грошові надходження в культуру від приватного сектора, а конкурсні гранти забезпечують “прозорість” системи фінансування, отже сприяють максимальній економічній ефективності культурної діяльності. При цьому державою повинні бути створені правові умови для роздержавлення і приватизації організацій культури, оскільки приватний сектор також забезпечує економічну ефективність (немає умов для “утриманства” зайвих працівників, організацій тощо).

Удосконалити організаційний механізм регулювання ринку праці сфери культури пропонується через створення у структурі служб зайнятості галузевих відділів, набір яких відповідатиме кон’юнктурі ринку праці і, особливо, регіональній кон’юнктурі. Тобто галузеве регулювання повинно інтегруватись у регіональне, оскільки перше не приділяє належної уваги соціально-економічним аспектам розвитку регіону, що може призвести до нераціонального використання робочої сили через невиправдане нарощування трудового потенціалу однієї галузі. Розв’язати проблему працевлаштування молоді, яка закінчила навчання і ще не набула трудового досвіду, пропонується через створення у структурі вищих навчальних закладів сфери культури кадрових агенств, діяльність яких повинна зводитись до співробітництва з центрами зайнятості та організаціями сфери культури.

Такий підхід допоможе на складному етапі формування ринку праці сфери культури забезпечити трудозбереження та створити умови для ефективної, продуктивної зайнятості у культурі.

  

 

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми функціонування ринку праці сфери культури. Розроблені теоретико-методологічні основи, концептуальні положення щодо розв’язання окресленої проблеми можуть бути враховані при розробці основних шляхів по вдосконаленню політики зайнятості в Україні в умовах соціально-економічної трансформації. Головні результати роботи можна звести до наступного:

Обгрунтовано вплив культурної діяльності на соціально-економічний розвиток країни через створення позитивних зовнішніх ефектів, які мають довготривалий характер. Зокрема, діяльність у сфері культури є найбільш економним шляхом забезпечення соціального єднання суспільства, його консолідації навколо національної ідеї, що є основою економічного зростання країни. Врахування цього дозволить активізувати процеси реформування економіки та наблизити соціальну стабілізацію суспільства.

2. З’ясовано сутність поняття “ринок праці сфери культури”, який визначається як складова частина національного ринку праці і являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників в межах культурної діяльності по збереженню, створенню і розповсюдженню культурних благ. Його специфіка визначається: особливостями культурної діяльності, яка потребує застосування творчих здібностей і таланту; особливими суб’єктами економічних відносин у сфері культури; похідним характером від ринку культурних благ; закономірностями економічної поведінки індивіда – в міру збільшення його доходів активізується споживання культурних благ.

3. Встановлено двоїстий характер впливу ринкових відносин на функціонування ринку праці сфери культури, який полягає в тому, що в умовах ринку відбувся розділ сфери культури на дві частини: комерціалізовану та державну. Тому ефективне функціонування ринку праці сфери культури залежить, з одного боку, від створення нової культурної інфраструктури, пов’язаної з розвитком підприємництва, комерціалізацією, а з іншого – з підтримкою державної, “негнучкої”, частини сфери культури.

4. Здійснено аналіз факторів, які визначають функціонування ринку праці сфери культури, який дає підстави стверджувати, що в Україні у 1990-1999 рр. були відсутні необхідні соціально-економічні умови для розвитку ринку праці. Це спричинено, зокрема, низькою мотивацією до праці в державних закладах культури, стримуючою кредитною, інвестиційною, податковою політикою щодо розвитку культури, зменшенням бюджетних витрат на культуру, низькою якістю продукції культури. Проте деяке покращення основних макроекономічних показників у 2000-2001 рр. призводить до виникнення позитивних тенденцій на ринку праці сфери культури.

5. Сучасний стан ринку праці сфери культури визначається його структурою і характеризується: скороченням чисельності працівників в межах цієї сфери на фоні збільшення їх частки у народному господарстві країни, що свідчить про перерозподіл робочої сили у “третій сектор” відповідно до світової тенденції; збільшенням попиту на робочу силу та активізацією процесів працевлаштування; існуванням прихованого безробіття, скороченням вимушеної неповної зайнятості, широким розповсюдженням нерегламентованої діяльності в культурі.

6. В результаті дослідження якісних характеристик робочої сили сфери культури виявлено високу адаптованість в ринкових умовах спеціалістів з управління соціально-культурною сферою, що є основою їхньої конкурентоспроможності на ринку праці, та нижчу адаптованість професійних творчих працівників та працівників державних закладів культури.

7. Таким чином, дослідження показало, що одним з найпріоритетніших напрямів соціально-економічного розвитку держави є регулювання ринку праці, у тому числі і в сфері культури, оскільки діяльність саме у цій сфері покликана на етапі трансформації суспільства зберегти духовну цілісність української нації. Регулювання ринку праці сфери культури запропоновано здійснювати у відповідності з концепцією змішаного регулювання ринку праці, забезпечуючи поєднання механізмів державного макроекономічного регулювання з регулюванням на мікрорівні.

 

 

Гулевич О. Ю. Трансформація зайнятості та ринку праці сфери культури України. – К. : НАН України. Рада по вивченню продуктивних сил України, 2001. – 80 с.

Гулевич О. Ю. Державне регулювання ринку праці галузі культури в системі пріоритетів соціально-економічного розвитку країни // Вісник