Шляхи вдосконалення збору та поширення комерційної інформації про товари та послуги на торговельному підприємстві

За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, яка є комерційною таємницею про товар, призведе до розорення фірми (організації) протягом місяця в 60 випадках із 100 [14, 156]. Саме тому однією з основних задач на підприємстві, яке прагне залишатися конкурентоспроможним, має бути ефективна охорона комерційної таємниці. При цьому треба мати на увазі всі можливі способи і джерела втрати даного виду інформації. Адже не тільки конкуренти можуть навмисно полювати за конфіденційною інформацією, але й за рахунок власного недбалого ставлення до комерційної таємниці підприємство її може просто втратити.

Виділяють такі найпоширеніші шляхи втрати комерційної таємниці:

- недбале ставлення до комерційної таємниці на підприємстві;

- проведення маркетингових, бенчмаркінгових та інших досліджень;

- протизаконні дії конкурентів підприємства (шпигунство тощо) ;

- відповіді на запит державних органів, які проводять перевірку підприємства;

- розвиток соціальної інженерії як способу здобуття інформації у конкурентів [13, 98].

Прагнення одержати відомості в умовах закритого до них доступу законним шляхом породжує неминуче недобросовісну конкуренцію, тобто об’єктивну потребу шпигувати за конкурентом. Без інформації про дії конкурента, прогнозований попит на продукцію, перспективні наукові розробки важко бути конкурентоспроможним. Саме тому інформація набуває характеру одного з найважливіших видів товару на ринку. Особа, яка володіє такого роду інформацією, прагне зберегти цю інформацію за собою, запобігти її одержанню третіми особами, оскільки в багатьох випадках таке одержання може мати просто катастрофічні наслідки для бізнесу.

Аналіз закордонної практики показує, що в приватних службах безпеки, що спеціалізуються на розкраданні чужих таємниць, є значна за кількістю клієнтура замовників і покупців. Наприклад, у Великобританії одне із приватних агентств, поряд із розслідуванням фактів про промислове шпигунство, гарантуванням безпеки підприємств і фірм, займається також добуванням (розкраданням) інформації про конкурентні приватні підприємства. Подібні фірми не прагнуть конспірувати, приховувати свою діяльність. Їхні координати є в спеціальних довідниках. У цей час у країнах із ринковою економікою діють сотні й тисячі агентств і десятки тисяч промислових шпигунів [7, 175].

Таким чином, в умовах загострення конкуренції неналежний рівень правового регулювання відносин, пов'язаних з комерційною таємницею суб'єктів господарювання, сприяє поширенню комерційного шпигунства, безперешкодному використанню окремими особами незаконно отриманих наукомістких технологій, програмних продуктів та іншої інформації, що відноситься до комерційної таємниці. Нерозвиненість законодавства, що регулює комерційну таємницю суб'єктів господарювання, стає серйозним стримуючим фактором для розвитку господарської діяльності.

Звичайно, що питання захищеності комерційної таємниці стосується не лише держави, а й, в першу чергу, власників підприємств. Адже безпека підприємства – це складний процес, який потребує вибору раціональної політики захисту інформації. В сфері інформаційної безпеки ідеально діє закон Мерфі: якщо якась неприємність може трапитись, це обов’язково відбудеться. Тому проблему легше передбачити, а ніж потім її вирішувати ціною величезних фінансових втрат, робочими місцями, цінними працівниками тощо.

 

 

Інформаційна діяльність, подібно до будь-якої іншої, характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

Розглянемо сутність цих елементів. Інформаційний ресурс – це нова економічна категорія, що стає вирішальним чинником здійснення будь-якої діяльності. Під інформаційними ресурсами розуміють весь обсяг знань, відчужених від їхніх творців, зафіксованих на матеріальних носіях і призначених для суспільного використання. В українському законодавстві визначено, що до інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення (ст. 54 Закону України «Про інформацію»).

Інформаційним ресурсам притаманні специфічні властивості, які суттєво відрізняють їх від інших чинників виробництва. Основними з них є:

- споживання інформаційних ресурсів не веде до зменшення їх;

- взаємний обмін інформацією збільшує інформаційний потенціал усіх учасників обміну;

- тиражування й поширення інформації стають відносно простішими та дешевшими;

- споживання інформаційних ресурсів не призводить до зростання невизначеності господарської ситуації та сприяє її впорядкованості та прогнозованості.

Разом із тим, інформаційні ресурси, подібно до матеріальних, мають відповідну цінність і можуть бути оцінені.

Наслідком поєднання інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є створення певної нової інформації або інформації у новій формі. Це продукція інформаційної діяльності, яка називається інформаційними продуктами і послугами. Офіційне тлумачення цих термінів наведене в Законі України «Про інформацію» (ст. 40, 41), де вказано, що:

«Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій».

«Інформаційна послуга – це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб».

З позиції виробника інформаційний продукт – це сукупність даних, сформована виробником для поширення в матеріальній або нематеріальній формі. Якщо він пропонується ринку з метою його придбання, використання чи споживання, його варто розглядати як товар, що має певні особливості. До особливостей інформації як товару належать такі:

- інформацію можна продати, залишивши її у