Специфіка політичної системи Грузинської Республіки

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії

1.1 Стан наукового вивчення політичної системи Республіки Грузія

1.2 Дефініції, структура та фундаментальні моделі дослідження політичних систем 

1.3 Підходи до вивчення політичного режиму держави 

Розділ 2. Специфіка політичної системи Грузинської Республіки 

2.1 Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади 

2.2 Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади 

2.3 Особливості недержавних елементів політичної системи 

Розділ 3. Трансформація та становлення демократичного режиму Грузії як постсоціалістичної держави 

3.1 Характерні риси формування грузинської демократії 

3.2 Особливості сучасного політичного режиму Республіки Грузія 

Висновки 

Список використаних джерел 

Додатки 

 

 

Процес перебудови в Радянському Союзі почався із здійснення принципу гласності. Здійснення принципу гласності привело до формування політичних груп і організацій, що мали різні політичні цілі та напрямки.

Однією із перших політичних організацій в Грузії радянського періоду було «Товариство Іллі Чавчавадзе», засноване в 1987 році. Товариство ставило за мету боротьбу за звільнення Грузії, за демократію і створення капіталістичної економіки. Багато діячів «Суспільства Іллі Чавчавадзе» надалі стали лідерами політичних партій.

У 1988-1989 роках на політичну арену вийшли: Партія національної рівноправності, партія Національної незалежності Грузії, Народний фронт Грузії, Товариство Іллі Праведного, Товариство Шота Руставелі, Товариство зелених Грузії та ін. Політичні партії отримали можливість легальної діяльності.

Разом з Звіадом Гамсахурдіа і Мерабом Костава на чолі національного руху стояли: Іраклій Шенгелая, Тамар Чхеїдзе, Георгій Чантурія, Іраклій Церетелі, Іраклій Батіашвілі та інші. Головну силу національного руху являло студентство Тбіліського державного університету. Студенти заснували прес-клуб, роботою якого керували: Дато Турашвілі, Пікрія Чихрадзе, Тедо Ісакадзе, Ніколоз Ніколозішвілі, Георгій Маісурадзе та інші. Піднесення національного руху відбувалося і в інших містах Грузії: Кутаїсі, Батумі, Сухумі і т. д.

Разом із демократичними перетвореннями в країні, в доповненнях до Конституції містилися цілком неприйнятні пункти, що мали на меті не допустити розвал Радянської імперії. Обговорення доповнень до Конституції набрало загальний характер. Значна частина суспільства вимагала заміни формулювання зазначених пунктів та відновлення права вільного виходу республік зі Радянського Союзу. У формуванні громадської думки в Грузії велику роль зіграв відомий громадський діяч Акакій Бакрадзе.

З 4 квітня 1989 року в Тбілісі мітинги протесту перед Будинком Уряду прийняли постійний характер. Мітингувальники вимагали скасування автономії Абхазії. Це була природна реакція на антигрузинські дії абхазьких сепаратистів. У рух протесту включилися різні політичні партії та організації. Однак вимога скасування автономії Абхазії відступила на другий план, так як мітингувальники висунули вимогу відновлення державної незалежності Грузії. Група молоді перед Будинком Уряду оголосила голодування.

Радикалізація політичних вимог розпалила обстановку в країні до межі і призвела до різкого загострення протистояння між національним рухом і пануючою владою. Національний рух Грузії став загрозою самому головному досягненню Радянської імперії - її територіальної цілісності. Політичне керівництво Радянського Союзу вирішило вжити рішучих заходів по припиненню національного руху.

На світанку 9 квітня 1989 року карателі з усіх боків оточили мітингувальників. Озброєні палицями, відточеними саперними лопатами і отруйним газом, солдати увірвалися на площу перед Будинком Уряду і влаштували нещадну бійню голодуючих мітингувальників, більшість з яких були знесилені від голоду. Жорстокість карателів перевершила всі очікування. За кілька хвилин атакуючі солдати очистили площу від мітингувальників і на ній залишилися лише трупи вбитих, серед них - 16 жінок. Багато поранених врятувалися втечею. Більше 2000 чоловік отримали отруєння газом. Після кривавої розправи в Тбілісі було введено надзвичайний стан.

Кривава трагедія 9 квітня всьому світу показала справжнє обличчя радянської системи. Трагічні події 9 квітня 1989 мали переломне значення в політичному житті країни. Вони викликали радикалізацію грузинського суспільства і остаточне падіння авторитету комуністичного керівництва в Грузії.

Опозиційні політичні партії утворили Комітет Національного Порятунку, до якого увійшли: Гельсінський Союз (Голова Звіад Гамсахурдіа), Націонал-Демократична партія (Георгій Чантурія), Союз Національного рівноправності (Іраклій Шенгелаіа) і Партія Національної незалежності (Іраклій Церетелі). Найважливішими завданнями Комітету Національного Порятунку були вихід Грузії зі складу Радянського Союзу і відновлення її незалежності, що повинно було здійснитися поетапно.

Поетапна боротьба передбачала поступове скасування структур радянської влади засобами мирних демонстрацій протесту (голодування, мітинги, страйки).

У березні 1990 року в Тбілісі відбулася Надзвичайна конференція різноманітних політичних партій та організацій Грузії. На конференції був створений Національний Форум, призначений для керівництва національним рухом. В силу різних причин Форум незабаром розпався. Прихильники Звіада Гамсахурдіа утворили нове політичне об'єднання (надалі - блок «Круглий стіл - Вільна Грузія»).

В об'єднання увійшли: Гельсінський Союз Грузії, Товариство Іллі Праведного, Товариство Мераба Костава, Союз традиціоналістів, Національний Фронт - Радикальний Союз, Національно-Ліберальний Союз. Політичні партії та організації, що залишилися в Національному Форумі в травні 1990 року під керівництвом Георгія Чантурія та Іраклія Церетелі скликали Національний З'їзд Грузії і прийняли рішення про проведення виборів Національного Конгресу. Вибори відбулися в тому ж, 1990 році. Національний Конгрес висунув вимоги про виведення з Грузії російських окупаційних військ, скасування органів радянської влади і відновлення незалежності Грузії.

Актуальність теми: дослідження політичної