+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
51
Мова:
Українська
(соціального і несоціального, природного) на політичну систему в формі вимог і підтримки. Наприклад, це може бути вимога населення знизити прибутковий податок при одночасній легітимною підтримці діяльності уряду в цілому. По-друге, «конверсія» (або перетворення) соціальних вимог в підготовку альтернативних рішень, що є певним реагуванням уряду. По-третє, це «вихід (output)», прийняття рішень та їх реалізація в формі практичних акцій. І нарешті, по-четверте, результати діяльності уряду впливають на зовнішнє середовище через «петлю зворотного зв'язку» (feedback loop) [дегтярев]. Політична система є «відкритою системою», яка одержує постійні імпульси від навколишнього середовища. Її основною метою є виживання і збереження стійкості системи за допомогою адаптації та пристосування до середовища. В основі цього механізму лежить принцип «гомеостатичного рівноваги», згідно з яким політична система для підтримки внутрішньої стабільності повинна постійно реагувати на порушення її балансу із зовнішнім середовищем [3, 55-56] [Див. Дод 1].
Згодом ці теорії розпочав розвивати в своїх працях Г. Алмонд. Він вважав, що здатність політичної системи здійснювати перетворення в суспільстві й одночасно підтримувати стабільність, залежить від спеціалізації ролей і функцій політичних інститутів, що виступають як сукупність взаємозалежних елементів. Кожен елемент цілісності (держава, партії, еліти, право) виконує життєво важливу для всієї системи функцію. Отже, система може розглядатися не тільки в термінах «збереження», «зміни» і «адаптація», але і як "взаємодія" структур, здійснюючих певні функції. Усі разом вони забезпечують задоволення основних потреб системи.
Виходячи з цього, він визначив політичну систему як сукупність ролей і їхню взаємодію між собою, здійснюваних не тільки урядовими інститутами, але і всіма структурами суспільства з політичних питань.
Г. Алмонд і Д. Пауелл встановили, що політична система повинна ефективно здійснювати три групи функцій:
- функції взаємодії із зовнішнім середовищем,
- функції взаємозв'язку всередині політичної сфери,
- функції, що забезпечують збереження й адаптацію системи [22, 188].
Карл Дойч запропонував надзвичайно сміливу систему кібернетичного аналізу політичного процесу. В ньому політика і уряд бачаться переважно як процес керування і координації зусиль людей із досягнення поставленої мети, водночас політична система ототожнюється з пристроєм, який наводить снаряд на ціль.
Політична система подібна (аналогічна) до кібернетичної системи, що здатна сама настроюватися. Керування полягає в пілотуванні, що залежить від інформації про перебування цілі, про те, яку віддаль залишилось подолати, і про результати попередніх дій. Дойч подає аналіз від розуміння зворотного зв'язку, під оглядом керування діями на підставі досвіду попередніх помилок.
Політична система не ізольована від зовнішнього середовища. Навпаки, у своєму функціонуванні вона залежить як від постійного потоку інформації, що надходить із середовища, так і від постійного потоку інформації про свій власний рух.
Під оглядом класичних уявлень система не перебуває в «рівновазі». Вона бере участь у динамічних процесах. Фактично вона перебуває в постійному пошукові, уточненні мети, реалізація якої залежить від взаємовідношень між чотирма кількісними факторами:
1. Інформаційне навантаження на систему.
2. Запізнення (відставання) в реакції системи.
3. Приріст, тобто сума змін тих чи інших параметрів функціонування внаслідок коригувальних операцій.
4. Випередження — відстань між правильно передбаченим перебуванням рухомої цілі та її реальним перебуванням у даний момент відповідно до щойно одержаних сигналів.
За допомогою запропонованих Дойчем параметрів можна без ідеологічного упередження і аксіологічних суджень оцінити дієвість різних політичних систем залежно від їхньої здатності функціонувати як більш-менш ефективний «рульовий механізм». Мова має йти про те, щоб оцінити запізнення реакції уряду на нові чи складні ситуації, його інтенсивність та здатність на випередження [4, 175].
Отже, політична система суспільства – це інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію [5, 11]. Вона має характерні ознаки, структуру, виконує чітко визначені функції.
Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства.
1.3 Підходи до вивчення політичного режиму держави
Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, який визначає характер політичного життя в країні, відображає рівень політичної свободи і ставлення органів влади до правових основ їх діяльності [3, 175].
Поняття „політичний режим" є одним із загальноприйнятих у сучасній політології. Ця наукова категорія, що характеризує способи, форми, засоби й методи реалізації політичної влади, сприяючи адекватному оцінюванню сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво видозмінюватись і за характером, і за змістом. Суспільство і держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; воєнізованими, громадянськими і змішаними тощо. Усе це детермінує суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах, що, зрештою, позначається на своєрідності політичного режиму. Отже, політичний режим тісніше й безпосередньо пов'язаний із сутністю держави, ніж інші її форми.
Дослідження політичного режиму дають змогу скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний