Специфіка політичної системи Грузинської Республіки

Для переконливішої аргументації і виявлення рівня демократизації та розвитку правової держави в Грузією, наведу дані американської організації „Фрідом Хаус” станом на 2010 р. Рейтинги розміщуються за шкалою від 1 до 7, де 1 - найбільший рівень демократичного прогресу, а 7 - найменший. Показник Грузії – 4.93 [25]. 

Варто зазначити, що за роки трансформації Грузії не вдалося домогтися відчутних результатів по відновленню демократичної правової держави і, загалом демократичної політичної системи. Причиною цього є те, що комуністичні елементи минулого надто укорінилися в політичні інститути і свідомість Грузинської держави. Крім того, постійні етнічні конфлікти завадили в достатній мірі зберегти стабільність політичної системи.

 

 

Рівень розвиненості суспільства будь-якої країни визначається розвитком її політичної системи, чіткістю структури та функціонування. Різноманітні політичні явища нерозривно взаємопов’язані між собою та утворюють певну цілісність, соціальний організм, який виділяється з більш широкої системи «суспільства». Така властивість і відображає поняття політичної системи. Сучасна політична система суспільства — це складне утворення. Вона є уособленням упорядкованості в єдину цілісність не лише однопорядкових (що властиве простим системам), а й різнопорядкових елементів. Необхідність осмислення систематизації життєвих процесів викликала у світовій науці інтерес до теорії систем [16, 227].

Термін «політична система» суспільства належить до відносно нових понять, що стали широко використовуватися в суспільних науках уже в наш час. Необхідність виділення в науці про політику категорії «політична система суспільства» зумовлена значним розширенням у ХХ ст. сфери політичних дій державних інститутів, політичних партій, суспільно-політичних організацій, рухів, що зв’язані з боротьбою за політичну владу та її здійснення [1, 265].

Політична система суспільства – це система відносин і установ, що включають, по-перше, державу і владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову структуру суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей і верств суб'єктів політичної діяльності; по-третє, політичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і груп - рухомої, динамічної структури політичної системи; по-четверте, виростаюча з політичних відносин політична організація суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні установи суспільства, управлінська частина політичної системи [14, 317]. 

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-організованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками [5, 71-72].

Основними ознаками політичної системи є:

1. Органічний взаємозв'язок всередині групи елементів;

2. Утворення цими елементами певної цілісності;

3. Внутрішня взаємодія всіх елементів;

4. Прагнення до самозбереження, стабільності та водночас динамізму;

5. Здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами і утворювати мета-систему.

6. Ієрархічність (субординація) елементів політичної системи означає, що певні підсистеми, окрім держави, можуть набувати особливого значення, наприклад політичний рух „Солідарність" у Польщі 80-х років XX століття.

7. Закритість чи відкритість до інкорпорації нових елементів: так політична система Кампучії часів правління Пол Пота та Іенг Сарі була повністю закрита не тільки, для зовнішнього впливу, але і аналізу, до сих пір невідома кількість жертв політичних репресій та наслідки її функціонування для сучасних суспільних відносин держави [21, 82-83].

Політична система складається з підсистем, які взаємопов'язані одна з одною і забезпечують функціонування публічної влади. До них слід віднести такі підсистеми:

1. Інституціональну (держава, партії, групи тиску, засоби масової інформації, церква тощо).

2. Нормативну (політичні, правові, моральні норми, звичаї, традиції, символи). Через них політична система здійснює регулятивний вплив на діяльність інститутів, поведінку громадян.

3. Комунікативну (форми впливу влади, суспільства й індивіда як усередині системи, так і з політичними системами інших держав).

4. Культурну (система цінностей, релігія, ментальність).

5. Функціональну (засоби і способи реалізації влади, до яких належать злагода, примус, насильство, авторитет тощо). Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого спрямована на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві [8, 187].

У політичній науці існує багато теорій політичних систем: системного аналізу (Д. Істон, Г. Алмонд); кібернетичний підхід (К. Дойч); соціальна (Т. Парсонс); зовнішньополітична (Г. Пауелл, М. Каплан) [24, 154].

Поява цієї категорії нерозривно пов’язана з розвиток системного аналізу суспільства Т. Парсонса. Фундамент в розробку теорій політичних систем та системного аналізу був закладений Д. Істоном в 50 – 60-х рр. [19, с.173]. Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон. У своїх працях «Політична система» (1953), «Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965), «Системний аналіз політичного життя» (1965) він доводить можливість і необхідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її основні поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації теоретичних положень [23, 189].

Відповідно до цієї моделі механізм функціонування політичної системи включає чотири фази. По-перше, це «вхід (input)», вплив зовнішнього середовища