Способи представлення рекламної продукції . Радянська державність і право в Україні у 20-30-х роках ХХ ст

І Всеукраїнський з’їзд Рад (12-13 грудня 1917р.) звинуватив Центральну Раду у «зриві роботи з’їзду Рад у Києві», привітав «Жовтневу пролетарсько-селянську революцію» та встановлення фактичної диктатури пролетаріату, підтриманого найбіднішим селянством». У резоляціях з’їзду «Про самовизначення України» та «Про організацію влади в Україні» Україна проголошувалась «Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів» як федеративна частина Російської республіки. На з’їзді було обрано Тимчасовий Центральний Виконавчий Комітет у складі 41 члена, з них 35 більшовиків. ЦВК доручалося «негайно поширити на територію Української республіки всі декрети й розпорядження робітничо-селянського уряду федерації, які мають загальне для всієї федерації значення – про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про повну демократизацію армії». Оголошувалися недійсними всі розпорядження Центральної Ради і Генерального Секретаріату, що були «спрямовані проти інтересів робітників та найбідніших селян України». Однак офіційна назва держави залишалась без змін: «Українська Народна Республіка».

17 грудня 1917р. ЦВК Рад України звернувся з Маніфестом до робітників, селян і солдатів України, в якому закликав їх допомагати новій радянській владі. Оголошувалося, що «постановою з’їзду Центральна Рада позбавлена тих прав, які вона собі захопила; одночасно з цим Генеральний Секретаріат втрачає свої повноваження». Постановою ЦВК від 17 грудня 1917р. було утворено перший радянський уряд – Народний Секретаріат Української робітничо-селянської республіки, більш як 80% якого становили більшовики. Компетенцію радянського уряду законодавчо не було визначено. Свої повноваження він здійснював як через місцеві ради, так і через призначених ним комісарів.

Протистояння двох українських владних центрів дуже швидко набрало форм збройної боротьби. Російські війська, що діяли на території України на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, в цей час були підпорядковані Народному Секретаріатові України. Об’єднавшись із загонами українських червоногвардійців та червоних козаків на чолі з Ю. Коцюбинським та В. Примаковим, вони швидко просувалися з півночі, Харківщини та Катеринославщини і 26 січня увійшли у Київ.

Певні зміни у державно-правовий статус Радянської України вніс ІІ Всеукраїнський з’їзд Рад (17-19 березня 1917р.). Зважаючи на умови Брестського миру, Україна проголошувалася самостійною, незалежною від РСФРР республікою.

Однак процес становлення радянської системи в Україні було призупинено. За умовами Брестського миру під тиском німецько-австрійських окупантів Раднарком Росії був змушений у березні 1918р. вивести з України свої війська. ЦВК і Народний Секретаріат опинилися на території РСФРР і припинили свою діяльність. Керівництво повстанською боротьбою в тилу окупантів здійснювали надзвичайні органи влади: з квітня по липень- Повстанбюро, а з липня 1918р. – Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК) та місцеві ревкоми.

Після анулювання Брестського миру розпочався наступний етап поширення радянської влади в Україні. 28 листопада 1918р. у м. Суджа Курської губернії відбулося перше засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду України. У маніфесті до робітників та селян України робітничо-селянський уряд повідомив про усунення від влади гетьмана П. Скоропадського та перехід усієї повноти влади до Рад. 30 листопада була утворена Військова рада Української радянської армії.

У результаті наступу Червоної армії до травня 1919р. радянська влада була поширена майже на всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Розпочалося відновлення діяльності центральних та місцевих органів влади. Тимчасовий робітничо-селянський уряд декретом від 6 січня 1919р. скасував встановлену Центральною Радою назву держави «Українська Народна Республіка « (УНР) і затвердив іншу, на зразок РСФРР, офіційну назву «Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Відповідно до декрету від 26 січня 1919р. уряд почав іменуватися на зразок російського – «Рада Народних Комісарів УСРР».

Остаточно УСРР – як радянська форма державності – оформилася з прийняттям на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад (6-10 березня 1919р.) першої Конституції УСРР. З’їзд обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з’їздами і наділявся законодавчими та контрольними функціями. На з’їзді було затверджено склад уряду РНК УСРР. Була створена постійно діюча Президія ВУЦВК на чолі з Г. Петровським, яка за початковим задумом мала виконувати поточну роботу і готувати законопроекти. Але досить швидко обсяг її повноважень збільшився. Зокрема, в період між сесіями вона затверджувала постанови РНК УСРР, призначала народних комісарів, керівників державних комітетів, розглядала клопотання про помилування тощо.

У квітні-травні 1919р. відповідно до Конституції відбулися вибори місцевих (губернських, повітових та волосних) рад і формування їхніх виконавчих органів – виконкомів. У прифронтових районах вибори не проводилися і органами влади тут залишалися ревкоми.

Суттєвою особливістю становлення органів радянської влади було те, що як у центрі, так і на місцях вони дедалі більше контролювалися більшовиками.

У зв’язку з наступом військ Денікіна з