Способи представлення рекламної продукції . Радянська державність і право в Україні у 20-30-х роках ХХ ст

В умовах поширення селянських повстань декретом ВУЦВК «Про сіль- комбіди» від 14 травня 1919р. сільради було тимчасово розпущені, єдиними та надзвичайними органами влади на селі стали комбіди. Для забезпечення продовольством військ, робітників та сільської бідноти застосовувалися силові й репресивні заходи. Так, постановою Ради оборони від 17 липня 1919р. рекомендувалося у боротьбі проти непокірного селянства застосовувати принцип кругової поруки, захоплення заручників, накладання контрибуцій, виселення сімей керівників повстань тощо.

Надзвичайні заходи не допомогли більшовикам втримати владу. Український радянський уряд 30 вересня 1919р. був евакуйований до РСФРР.

Відновлення радянських органів влади й управління відбулося протягом листопада 1919р. – лютого 1920р. у формі надзвичайних органів -ревкомів. 11 грудня 1919р. на спільному засіданні Президії ВУЦВК та РНК УСРР було створено Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Г. Петровським, який уособлював найвищу законодавчу і виконавчу владу. Всеукрревкомом, за узгодженням з губернським комітетами КП (б) У та командуванням Червоної армії, створювалися губернські ревкоми. Губревкоми аналогічним чином за сприяння політвідділів діючої армії створювали повітові ревкоми.

Наприкінці лютого 1920р. знову приступили до виконання своїх обов’язків вищі органи державної влади й управління ВУЦВК і РНК УСРР. Невдовзі розпочалися вибори до місцевих Рад, які проходили включно по квітень 1920р. Губернські та інші місцеві з’їзди Рад сформували власні виконавчі комітети – виконкоми, які замінили на місцях ревкоми. 16-23 травня 1920р. відбувся IV Всеукраїнський з’їзд Рад, робота якого проходила в складних умовах. Розпочався похід проти радянської влади польсько-петлюрівських військ та армії Врангеля. Це відобразилося в його рішеннях про зміцнення робітничо-сільської влади, мілітаризацію радянських установ. У новоутвореному складі вищих органів влади -ВУЦВК, Президії ВУЦВК, РНК УСРР переважну більшість становили більшовики. Так, серед 82 членів ВУЦВК їх було 74, із семи членів Президії ВУЦВК четверо належали до вищого партійного керівництва – політбюро ЦК КП (б) У.

Перевибори місцевих Рад у жовтні – грудні 1920р. відбувалися на основі принципу скликання робітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. Переважну більшість їх складу становили 70%, у губернських – близько 80%. Це дало змогу зробити місцеві Ради органами диктатури пролетаріату, забезпечити підконтрольність їх комітетами КП (б) У. Помітна роль у здійсненні влади на місцях належала ревкомам, військ ревкомам, які формувалися партійними комітетами більшовиків, та призначуваним ними комісарам, «трійкам», «четвіркам», «сімкам»…Всі вони наділялися надзвичайними правами.

Зміцненню соціальної бази радянської влади на селі сприяли створені відповідно до закону від 9 травня 1920р. сільські та волосні комітети незаможних селян (комнезами). На відміну від вже існуючих комбідів до їх складу входили не лише бідняки, а й середняки. Якщо комбіди формувались за відсутності сільських рад і замість них, комнезами утворювалися місцевими радами і діяли під їхнім керівництвом. До їх завдання входило: сприяння виконанню закону про наділення землею та інвентарем безземельних і малоземельних селян; проведення в життя закону про хлібну розкладку та забезпечення сільської бідноти передбаченою законом часткою заготовки; сприяння радянській владі на селі.

Більшовицька влада, зруйнувавши залишки попередніх судових та правоохоронних структур, велику увагу приділяла створенню органів захисту власного режиму.

Постановою уряду «Про введення народного суду» від 4 січня 1918р. створювалися дільничі, повітові, й міські народні суди, вироки і рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному та касаційному оскарженню. Спори із земельних, цивільних, трудових справ, відповідно до постанови уряду від 20 січня 1918р., передавалися на розгляд позасудових та громадських органів; селянських земельних комітетів, примиренських камер, житлових камер, відділів праці місцевих Рад тощо.

Відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919р., система народних судів була реорганізована. На базі дільничих судів створювався єдиний народний суд, повітові й міські суди скасовувалися. Як касаційна інстанція скликалися ради (з’їзди) народних суддів повіту (судового округу).

Положенням РНК про народний суд від 26 жовтня 1920р. запроваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі: голови, його заступника, 2-5 членів, яких обирали з’їздом народних суддів.

Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально у складі народного судді та двох або шести народних засідателів, яких обирали відповідні ради чи виконкоми. Для кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. У народних судах створювалися колегії правозаступників (адвокатів), персональний склад яких обирали відповідно Ради та виконкоми.

Функція придушення опору диктатурі пролетаріату покладалася на революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію. На розгляд трибуналів передавалися справи по контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а з 1920р. також справи про бандитизм, розбій, крадіжки тощо. Відповідно