Способи представлення рекламної продукції . Радянська державність і право в Україні у 20-30-х роках ХХ ст

Для боротьби з контрреволюційними, військовими та іншими злочинами у Червоній Армії створювалися військові трибунали, порядок діяльності яких визначався Положенням про особливі військові трибунали від 11 грудня 1918р.

Особливу роль у боротьбі насамперед з політичними супротивниками більшовиків відігравала створена з прикладом РСФРР декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 3 грудня 1918р. Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУНК). Хоча формально ВУНК створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ, а у 1920р. була підпорядкована РНК УСРР, реально відбувався процес її перетворення у своєрідну репресивно-каральну структуру більшовицької партії. Діяльність ВУНК значною мірою спрямовувалася Всеросійською НК, яка безпосередньо підпорядковувалася ЦК РКП (б).

У 1917р. Ради робітничих депутатів почали створювати загони робітничої міліції. Основним її призначенням на цей час було запобігання спробам контрреволюційного перевороту. Однак у своїй практичній діяльності загони міліції займалися охороною заводі і фабрик, підтриманням громадського порядку в містах, боротьбою зі злочинністю, робили обшук в осіб, які займалися спекуляцією тощо. Реорганізація цих загонів у відділи міліції при військово-революційних комітетах розпочалася наприкінці 1918р. Відповідно до декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 5 лютого 1919р., здійснювався перехід до штатної радянської міліції у республіканському масштабі. В її структурі поступово утворилися карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова, морська служби. На підрозділи міліції покладався обов’язок підтримувати слідчі дії та вживати заходів щодо затримання злочинців у випадках вчинення злочинів, сприяти судовим установам у виконанні вироків. 30 березня 1920р. при НКВС УСРР було створено Головне управління радянської робітничо-селянської міліції.

Нагляд за виконанням законодавчих актів влади здійснювали також численні контрольні комісії, відділи, уповноважені. Чільне місце органів нагляду і контролю належало Народному Комісаріату юстиції та його губернським, повітовим та міським відділам.

Радянське державне будівництво супроводжувалося формуванням основ радянської правової системи. Особливістю цього процесу в Україні була його спорідненість з російським. Найважливішим аспектом правової дійсності і головним джерелом права вважалася революційна правосвідомість.

Основи радянського конституційного права закладалися декретами Всеросійських з’їздів Рад, актами ЦВК та РНК Росії, дію яких було поширено в Україну, а також постановами Всеукраїнських з’їздів Рад, ВУЦВК, РНК УСРР. Діапазон пошуку оптимальних форм державного устрою був досить широкий: від входження до складу Російської федерації – до створення власної Української Федеративної республіки. Так, резолюція ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад «Про державний устрій» від 18 березня 1918р. визначала Україну як «республіку федеративну, яка…об’єднує вільні міста та республіки, як автономні частини Української Федеративної Радянської Республіки».

Найбільш прийнятною формою диктатури пролетаріату вважалася система радянських органів влади. Юридично вона оформилася на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад 10 березня 1919р. із затвердженням першої Конституції УСРР. Попередньо проект Конституції, в основу якого була покладена Конституція РСФРР, розглядався й був схвалений ІІІ з’їздом КП (б) У. Остаточна редакція Конституції УСРР була прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (ВУЦВК) 14 березня 1919р.

У Розділі І «Основні постанови» УСРР проголошувалась організацією «диктатури працюючих і експлуатованих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями й експлуататорами капіталістами й поміщиками». Завдання диктатури полягало у переході від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення соціалістичних реформ і систематичного придушення опору заможних класів. Після чого диктатура мала зникнути, а за нею -й держава, «уступивши місце вільним формам суспільного життя» комуністичного ладу. Скасовувалася приватна власність, проголошувалася свобода слова, зібрань і союзів, але тільки для «працюючих мас». На «трудові елементи» покладався збройний захист завоювань соціалістичної революції. Наголошувалося, що УСРР має увійти до складу єдиної Соціалістичної Радянської Республіки, «як тільки створяться умови для її збудови». По суті, це свідчило про тимчасовість існування УСРР.

Другий розділ «Конструкція радянської влади» визначав структуру та повноваження органів радянської влади. Центральними органами УСРР проголошувалися: 1) Всеукраїнський з’їзд рад, який мав скликатися не рідше ніж двічі на рік; 2) ВУЦВК, що діяв у періоди між з’їздами; 3) Рада Народних Комісарів (РНК), що складалася з голови і народних комісарів – завідувачів особливих відділів ВУЦВК та інших осіб, призначених ВУЦВК. Органами радянської влади на місцях були з’їзди губернських, повітових та волосних рад, міські та сільські ради й обрані ними виконавчі комітети (виконкоми).

Правом обирати й бути обраним до рад користувалися незалежно від віросповідання, національності, статі громадяни УСРР, яким виповнилося 18 років, за винятком осіб, що застосовують найману працю, живуть на нетрудові доходи (прибутки з підприємств, маєтків тощо), приватні торгівці, комерційні посередники, служителі релігійних культів, колишні поліцейські й жандарми, члени імператорської родини, особи, визнані божевільними, засуджені.

Як третій розділ до Конституції було включено пристосований до умов УСРР текст Декларації