+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Інше
К-сть сторінок:
31
Мова:
Українська
структурі адміністративно-політичних органів. Постановою від 22 березня 1922р. ВУЦВК (за російським прикладом) скасував Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК) та її місцеві органи і утворив при НКВС державне політичне управління (ДПУ). Завданням ДПУ була боротьба з контрреволюційними виступами, шпигунством, бандитизмом тощо. У зв’язку з утворенням СРСР республіканські ДПУ підпорядковувалися загальносоюзному Об’єднаному державному управлінні (ОДПУ). Нове визначення функцій і повноважень цих надзвичайних органів відобразилося у затвердженому ВУЦВК і РНК УСРР 13 серпня 1924р. Положенні про Державне Політичне Управління (ДПУ) УСРР. Згідно із Положенням голова ДПУ при РНК УСРР водночас був і уповноваженим ОДПУ СРСР при уряді України. Незважаючи на те, що справи проти радянського ладу за законом мали розглядатися в судовому порядку, органи ДПУ здійснювали позасудову розправу, застосовували надзвичайні «силові» методи.
3. Перша кодифікація радянського права в Україні
Перехід до нової економічної політики, яка допускала товарно-грошові відносини і вільну торгівлю, спричинив потребу у правовому регулюванні нових суспільних відносин. На зміну правовому нігілізму перших післяреволюційних років прийшов бурхливий розвиток законодавства. Інтенсивно розвивалися правові норми, що регулювали договірні, трудові, земельні відносини, кооперативну та приватногосподарську діяльність. Водночас у новостворюваному радянському законодавстві виявилося чимало суттєвих суперечностей і прогалин. Раднарком УРСР у своїй постанові від 10 травня 1921р. доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації чинних правових актів. Незаперечним був також і вплив зовнішньополітичного фактора: спроби радянських республік увійти у світову спільноту, які пов’язувалися з Генуезькою конференцією (1922р.). Кодифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права.
У небувало короткий строк, протягом 1921-1927рр., було створено кодекси та інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше -союзного законодавства. Прийняття у 1924р. Конституції СРСР, Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік призвело до ще більшої централізації влади, управління і правового регулювання. Постановою РНК УСРР від 15 липня 1924р. було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання щодо попереднього розгляду і погодження з чинним законодавством СРСР і УСРР усіх законодавчих актів.
Водночас у цей період ще враховувалися деякі специфічні відмінності розвитку України. В окремих випадках процес створення української кодифікації випереджав російський і відбувався незалежно від загальносоюзних основ. Так, опублікований в Україні у 1922р. проект Цивільного процесуального кодексу було покладено в основу аналогічного кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс та Кодекс законів про народну освіту, хоча подібні акти в інших радянських республіках не розроблялися, не було їх і на союзному рівні.
Цивільний кодекс (1922р.) було прийнято на основі аналогічного кодексу РСФРР. Радянська державно-правова система не передбачала широкого цивільного обігу. Тому Кодекс, навіть створений в умовах непу, був порівняно невеликим за обсягом (складався з чотирьох частин і 435 статей). Його завдання було врегульовувати майнові взаємини між громадянами, між ними й державними організаціями та цими організаціями між собою. Проте забезпечувався пріоритет загальнодержавних інтересів. Так, ст. 1 передбачала захист цивільних прав, за винятком того, «коли вони здійснюються всупереч їх соціально-господарського призначення», а ст. 30 визнавала недійсною будь-яку угоду, «спрямовану на явну шкоду державі».
Перший розділ «Загальна частина» містив основні засади Кодексу, а також положення про суб’єкти й об’єкти цивільного права, угоди, позовну давність. Цивільна правоздатність надавалася всім громадянам, необмеженим судом у правах (ст. 4).
У другому розділі «Речове право» містилися норми, які врегульовували право власності, право забудови, право застави майна. Кодекс розрізняв три види власності: державну, кооперативну та приватну. (ст. 52.) Затверджувалося виключне право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, будівлі, зброю. Об’єкти державної власності повністю виключалися з цивільного обороту (ст. 20-23). Зазначалося, що предметом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості із обмеженою відповідними законами кількістю осіб, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом заборонено, та всіляке не вилучене з приватною обороту майно (ст. 54.).
Наступний розділ «Зобов’язувальне право» містив норми про зобовязання договорів та інших зазначених у Законі підстав, у тому числі -з безпідставною збогачення та заподіяння шкоди іншій особі.
Четвертий розділ «Спадкове право» допускав спадкування за законом і заповітом у межах загальної вартості спадщини не більш 10тис. золотих карбованців, за винятком боргів спадкодавця. Якщо ж вартість спадковго майна була більша, проводився поділ або ліквідація перевищуваної частки спадщини на користь держави.
Земельний кодекс 1922р. було видано як результат визнання державою неможливості безпосередньо вести сільське господарство. Він був побудований, з одного боку, на принципі державної власності на землю, а з іншого -на основі збереження селянського господарства й визнання за ним певної самостійності в господарюванні. Кодекс складався з основних засад і чотирьох частин: І. Про трудове землекористування. ІІ. Про міські землі. ІІІ. Про державне земельне майно. ІV. Про перенаселення. Базуючись на аналогічному кодексі РСФРР, він містив і ряд відмінностей, пов’язаних з існуванням в Україні комнезамів, умовами класової боротьби на селі, специфікою місцевого землевпорядного процесу. Проте з 227 статей Кодексу лише 33 не були передруком відповідних статей РСФРР.
Кодекс законів про працю 1922р. був створений відповідно до Кодексу законів про працю РСФРР. Він складався з 17 розділів, у яких детально регулювалися трудові відносини, організація праці, її оплата й охорона в умовах нової економічної політики.
У загальній частині встановлювалося, що норми Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом. Вони є обов’язковими для всіх підприємств, установ, і господарств.
Другий розділ в основу майна і надання робочої сили покладав принцип добровільної згоди працівника.
Третій розділ зберігав від часів воєнного комунізму норму, яка дозволяла уряду або органам, ним уповноваженим, залучати громадян до трудової повинності у виняткових випадках.
Четвертий і п’ятий розділи визначали основними формами залучення до праці колективний та трудовий договори, встановлювали порядок їх укладення та наслідки їх порушень.
Десятий розділ регулював робочий час. Встановлювався 8-годинний робочий день.
Одинадцятий розділ врегулював надання всім працівникам щотижневого тривалого відпочинку не менше 42 години. Дні такого відпочинку могли призначатися місцевими відділами праці за узгодженістю з профспілками як у неділю, так і в інші дні тижня, зважаючи на національно-релігійний склад працівників.
Дванадцятий і тринадцятий розділи регламентували питання, пов’язані з учнівством, працею жінок і неповнолітніх.
Чотирнадцятий розділ містив норми про охорону праці.
В п’ятнадцятому розділі йшлося про профспілки та їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Визначалися права й обов’язки профспілкових організацій, обов’язки адміністрацій щодо сприяння роботі профспілок.
Шістнадцятий розділ встановлював порядок розгляду і розв’язання трудових спорів та справ порушення законодавства. Останній, сімнадцятий, врегульовував питання про соціальне страхування осіб найманої праці. Система «соцстраху» передбачала надання різних видів допомоги (при захворюванні, безробітті, інвалідності, доглядом за хворим членом сім’ї, тощо.).
Кодекс законів про народну освіту 1922р. не мав аналогів в інших радянських республіках, хоча його джерелами, окрім декретів та відомчих актів УСРР з питань народної освіти, були акти РСФРР про єдину трудову школу. Метою освіти і виховання проголошувалося « звільнення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їхньої самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, із твердою волею, суспільною необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом».
Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926р. мав п’ять відділів: І. Про сім’ю. ІІ. Про опіку і піклування. ІІІ. Про шлюб. ІV. Про зміну громадянами прізвищ та імен. V. Визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Вперше законодавчо встановлювався інститут усиновлення (удочеріння). Порівняно з аналогічним російським Кодексом УСРР визнавав тільки державну реєстрацію шлюбу. Не спричиняло правових наслідків також і «вчинення релігійного обряду» укладання шлюбу. Передбачаючи можливість визнання шлюбу недійсним, кодекс захищав майнові та аліментні права осіб, які перебували у фактичних шлюбних стосунках.
Кримінально-процесуальний кодекс 1922р. складався з 6 розділів, 32 глав, які містили 481 статтю. Перший розділ визначав загальні положення про склад суду, підсудність, докази, судові строки та витрати. Другий розділ містив норми щодо провадження слідства: заведення кримінальної справи, дізнання, пред’явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, свідків, експертів, оскарження дій слідчого та ін. Третій розділ врегульовував процедуру провадження в суді, четвертий – у революційних трибуналах, п’ятий – провадження у порядку вищого судового контролю Наркомюсту. Останній, шостий розділ, визначав порядок виконання вироків.
Потреби практики розв’язання цивільно-правових питань в умовах розвитку цивільного обігу, зміни в адміністративно-територіальному устрої республіки зумовили прийняття у 1929р. нового Цивільно-процесуального кодексу. Новий Кодекс, зберігаючи основні принципи ЦПК 1924р., містив чимало нових норм. Зокрема, встановлювався порядок визнання неспроможними фізичних та юридичних осіб, визначалися наслідки неспроможності тощо. Було розширено перелік справ, підсудних народному суду, а також його компетенцію з питань забезпечення позовів про стягнення зарплати, аліментів тощо. Касаційній інстанції надавалося право змінювати судові рішення, а з трудових спорів виносити нові рішення. Слухання деяких справ з метою охорони публічного характеру або приватного життя сторони передбачалося у закритому порядку.
Виправно-трудовий кодекс 1925р. встановлював систему заходів «соціального захисту» з метою запобігання злочинам, позбавлення суспільно небезпечних елементів можливості вчиняти нові злочини, виправно-трудового впливу на засуджених. Кодекс складався із «Загальних положень», 21 глави і 197 статей. Положення кодексу регулювали виконання вироків суду, порядок відбуття засудженими покарання, регламентували організацію діяльності та режим виправно-трудових установ. Заходи соціального захисту поділялися на 3 групи: судово-виправні, медико-педагогічні та медичні.
Кодекс визначав, що заходи соціального захисту не ставлять своїм завданням помсту і кару, вони не повинні завдавати фізичних страждань чи принижувати людську гідність.
Адміністративний кодекс УСРР 1927р. розроблявся тривалий час. В умовах, коли була проголошена теза загострення класової боротьби, будь-яка спроба регламентувати адміністративний вплив негативно сприймалася ДПУ та іншими силовими структурами. Попередні проекти Кодексу розглядалися Комісією із розгляду законодавчих передбачень (1924р.), сесією ВУЦВК (1926р.) В остаточній редакції Кодексу було враховано також пропозиції Українського юридичного товариства і зауваження, висловлені на ІІІ Всеукраїнському адміністративному з’їзді.
АК УСРР 1927р. не охоплював усе адміністративне законодавство і мав відомчий характер у межах компетенції НКВС УСРР та його місцевих органів. Він містив 528 статей, які були об’єднані у 15 розділів.
В умовах відмови від непу було прийнято ще кілька кодифікаційних актів: Статут цивільного будівництва (1928р.), Гірничий кодекс УСРР (1928р.), нова редакція Положення про судоустрій (1929р.).
Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929-1930рр. семитомного Систематичного зібрання чинних законів УСРР.
Список використаної літератури
- Нагаєвський, « Історія української державності ХХ ст». 1994 р.
- Іванов « Історія держави і права України» 2007р.
- Чайковський. «Історія держави і права України з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. « 1998р.
- Хрестоматія з історії Української РСР 1959р.
- Історія держави і права України. Хрестоматія 1996р.
- Історія держави і прав України. Хрестоматія 2000р.