Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору

положення, що концепція “європейський правовий простір” є результатом тривалого історичного розвитку ідей забезпечення єдності держав європейського континенту правовими засобами, а її історичним прототипом було середньовічне ius commune як вироблена постґлоссаторами на основі римського права система норм, спільних для країн континентальної Європи;

висновок, що концепція “європейський правовий простір” забезпечує основу для дослідження регіональних процесів правової конвергенції, зближення національних правових систем на основі правових цінностей та стандартів, створених у процесі міжнародного спілкування;

положення, що європейський правовий простір слід розглядати як середовище, в якому на межі національного та міжнародного права формується європейське право – правова система, спільна для всіх держав Європи;

висновок, що способами створення європейського правового простору є правотворча та правозастосовча діяльність регіональних міжнародних організацій, а також правотворча діяльність держав, спрямована на інтернаціоналізацію національних правових систем держав Європи у формах апроксимації, гармонізації, уніфікації або рецепції;

положення, що розширення ЄС та встановлення його договірних відносин з державами Центральної та Східної Європи є чинником формування європейського правового простору через розповсюдження на держави, що є кандидатами на членство в ЄС, acquis communautaire як втілення правопорядку, спільного для всіх держав-членів ЄС;

висновок, що напрямком державної політики України, метою якої проголошено вступ до Європейського Союзу як повноправного члена через входження України до європейського правового простору, повинна стати не тільки апроксимація (зближення) законодавства, а реформування всієї правової системи за європейськими стандартами, які містяться у документах ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу, а також із врахуванням національної правової практики держав-членів ЄС.

Наукове і практичне значення дисертації. У практичному плані положення дисертації можуть бути використані для визначення напрямків правової політики України у зв’язку з реформуванням її правової системи, участю в європейських регіональних міжнародних організаціях, а також у діяльності правотворчій (зокрема, при підготовці проектів Закону про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та Постанови Верховної Ради України “Про заходи щодо вдосконалення законодавчого процесу з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”) і правозастосовчій (здійснення визначеної Указами Президента України та Постановами Кабінету Міністрів України стратегії інтеграції України до Європейського Союзу).

В науковому плані дисертація може бути використана при читанні курсів “Право Європейського Союзу”, “Право Ради Європи”, “Міжнародне публічне право”, “Правові системи сучасності”. На основі дисертаційного дослідження автором запропоновано запровадити спецкурс “Розвиток та взаємодія правових систем Європи” та розроблено його робочий план.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у виступах на міжнародній конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (13 квітня 2000 р.), перших щорічних зборах Української асоціації міжнародного права (15 грудня 2000 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції “Парламентаризм в Україні: теорія і практика”, організованій Інститутом законодавства Верховної Ради України (26 червня 2001 р.). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри порівняльного правознавства.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у п’яти наукових статтях та матеріалах міжнародної науково-практичної конференції.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена основною метою дослідження і включає вступ, три розділи, одинадцять підрозділів, перелік посилань. Загальний обсяг роботи – 192 сторінки, в тому числі список використаних джерел – 15 сторінок.

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації і рівень її розробки, визначається її мета і завдання, дається характеристика методів, використаних автором, формулюється наукова новизна і викладаються основні положення, які виносяться на захист, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, розкривається наукове і практичне значення отриманих результатів, а також рівень їх апробації.

У розділі першому “Еволюція та сучасний стан концепції “європейського правового простору” висвітлюється історія становлення та розвитку ідеї Європи як політико-правової спільноти, окреслюються просторові межі наукового дослідження юридичних форм європейської інтеграції через розкриття понять “Європа” та “європейський” як політико-правових категорій, доводиться доцільність звернення до поняття “європейський правовий простір” для дослідження плюралістичних правових та організаційних форм європейської інтеграції, подається критичний аналіз існуючих теоретичних підходів до проблеми, а також пропонується власне бачення автором поняття “європейський правовий простір”.

Питання історії забезпечення єдності Європи правовими засобами розглядається в літературі з ідеалістичної та реалістичної позицій. Видається, що поєднання цих двох підходів дозволяє найбільш повно зрозуміти основні ідеї та процеси, що стоять за баченням Європи як правової спільноти. Так, необхідно визнати історичне значення середньовічної системи загального (спільного) права континентальної Європи – ius commune, яке сформувалося на основі переопрацьованих постґлоссаторами норм римського права та застосовувалося за принципом ubi cessat statutum, habet locus commune (за відсутності закону застосовується загальне право). Разом з тим, слід виходити з того, що початком створення сучасної системи правового регулювання європейської інтеграції стало договірне закріплення ідей європейської єдності в установчих документах Ради Європи та Європейських співтовариств.

Для наукового дослідження юридичних форм європейської інтеграції першочергове значення має окреслення їхніх просторових меж. Аналіз документів Ради Європи, ЄС та НБСЄ/ОБСЄ свідчить про неоднаковість підходів цих організацій до визнання тієї чи іншої держави “європейською”. З юридичної точки зору обов’язково, щоб її правова система відповідала загальним принципам