Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору

Розглядаючи місце правової системи України у європейському правовому просторі, автор наголошує, що основним напрямком державної політики України, метою якої є входження України до європейського правового простору, повинно стати проведення науково обґрунтованої реформи всієї вітчизняної правової системи не тільки заради гарантування її несуперечності з наднаціональним правом ЄС, а й для досягнення відповідності її з правовими системами провідних європейських держав. Це передбачає застосування методології науки порівняльного правознавства, нового визначення таких ключових для будь-якої правової системи понять, як джерело права, суб’єкт права, реалізація права.

Доцільність та необхідність саме такого підходу обґрунтовується комплексним баченням ролі права як інструменту не тільки входження України до Європейського Союзу, але й створення правового фундаменту для ефективного співробітництва з цією організацією, а також, найголовніше, створення в Україні правової системи за європейською моделлю, що передбачає, серед іншого, належний рівень правової культури, правової свідомості та визнання його соціальної цінності права як ефективного засобу реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, чинника суспільного прогресу.

У висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. Дослідження, на думку автора, доводить перспективність наукового використання концепції “європейський правовий простір” з метою юридичного аналізу регіональних процесів правової конвергенції, комплексного розгляду проблем узгодженого правового розвитку держав Європи. Основні наукові положення, отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним чином:

Європейський правовий простір відображає регіональні процеси зближення національних правових систем на основі єдиних правових цінностей та стандартів.

Історичною основою сучасного європейського правового простору стали проекти забезпечення єдності держав європейського континенту правовими методами, утворення спільного для всіх них права, що виникали впродовж XIV – першої половини XX ст. Його історичним прототипом слід вважати середньовічне ius commune, що являло собою спільну для середньовічних країн континентальної Європи систему правових норм і принципів та мала доктринальне походження.

Європейський правовий простір є результатом взаємопроникнення систем національного та міжнародного права в Європі, що відбувається завдяки правотворчій та правозастосовчій діяльності європейських міжурядових організацій.

Європейський правовий простір можна визначити як систему юридичних норм та стандартів, вироблених в рамках європейських регіональних організацій (ЄС, Рада Європи, ОБСЄ), а також механізмів їхнього впливу на всі складові національних правових систем європейських держав (в тому числі правосвідомість, правову культуру, правотворення та правозастосування).

Роль ОБСЄ у формуванні європейського правового простору полягає, по-перше, у забезпеченні міжнародної безпеки та механізмі вирішення спорів між державами регіону, і, по-друге, у виробленні політико-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини в межах документів “людського виміру” цієї Організації.

Діяльність Ради Європи щодо становлення європейського правового простору має два основні механізми – конвенційний, що відбувається шляхом розроблення та прийняття “європейських конвенцій”, які мають обов’язкову силу для держав, котрі їх ратифікували, та рекомендаційний, що полягає в ухваленні рекомендацій Комітету міністрів і Парламентської Асамблеї Ради Європи, котрі стають фактичною основою для рішень національних урядів та парламентів у політичній та законодавчій сферах.

Право Європейського Союзу є ключовою складовою європейського правового простору, яке забезпечує зближення не тільки правових систем держав-членів, а й інших держав, що уклали з ЄС відповідний міжнародний договір (торговельний, про співробітництво, про асоціацію та ін.).

Розширення Європейського Союзу є чинником формування європейського правового простору, а повномасштабне входження держав-кандидатів до європейського правового простору є передумовою їхнього приєднання до ЄС.

Державна політика України, метою якої проголошено вступ до Європейського Союзу, повинна передбачати не тільки апроксимацію (зближення) законодавства, а й реформування всієї правової системи за європейськими стандартами, що складають зміст європейського правового простору.

 

 

1. Гнатовський М. М. Деякі проблеми імплементації Угод про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та новими незалежними державами // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – 1999. – Випуск 15. – С. 80-92.

2. Гнатовський М. М. Концепція загальноєвропейського правового простору: поняття, сучасна структура та перспективи розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – 2000. – Випуск 21 (частина ІІ). – С. 37-45.

3. Гнатовський М. М. Acquis Communautaire та створення загальноєвропейського правового простору // Український часопис міжнародного права. – К. : Українська асоціація міжнародного права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – 2001. – №1 (14). – С. 67-73.

4. Гнатовський М. М. Питання забезпечення законотворчого процесу з метою входження України до європейського правового простору // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 26