Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору

Правові та організаційні форми європейської інтеграції відрізняються значним плюралізмом і новизною. Постійний розвиток нового “інтеграційного” права, який іде пліч-о-пліч з процесами економічного та політичного співробітництва, нерідко призводить до того, що доктрина не встигає за фактичними змінами у позитивному праві. Одним з можливих шляхів подолання такого відставання видається звернення до концепції “європейський правовий простір”, що позначає механізм і результат взаємопроникнення систем національного та міжнародного права в Європі.

Європейський правовий простір формується довкола трьох основних організаційно-правових форм європейської інтеграції – ЄС, Ради Європи та ОБСЄ. Дослідники кожної з них неминуче проходять через спокусу визначити правову систему, яка створена відповідною організацією, “європейським правом”. Втім, незважаючи на свою привабливість, термін “європейське право” сьогодні не має однозначного визначення. Це може свідчити лише про те, що нині ще не можна стверджувати про існування правової системи, яка повною мірою заслуговує на таку назву. Зокрема, не можна погодитися з тими авторами, які ототожнюють поняття “європейське право” та “право Європейського Союзу”. Останнє хоча і декларувалося його творцями як “європейське”, проте стати таким воно може лише із розповсюдженням сфери його дії на більшість, а потенційно – на всі держави Європи. Більше того, називати “європейським правом” лише право ЄС означало б ігнорування права Ради Європи та ОБСЄ, які роблять дуже суттєвий внесок у справу формування спільного для всіх європейських держав права. Динамічність процесів правової інтеграції у Європі дозволяє дійти висновку, що європейське право знаходиться у стадії формування. Середовищем для нього є європейський правовий простір, що окреслює просторові межі майбутнього європейського права, визначає його інституційну основу та юридичні засади.

Обов’язковою ознакою нормативних актів України з питань європейської інтеграції є посилання на необхідність входження до “європейського правового простору”. Цей термін також застосовується в двосторонніх договорах України з європейськими державами, у науковій літературі та в документах ЄС і Ради Європи.

Своїм народженням термін “європейський правовий простір” завдячує НБСЄ. Він вживався при підготовці Гельсінського Заключного Акту 1975 р., а також у роботі конференцій НБСЄ з людського виміру. Радою Європи концепція “європейський правовий простір” була офіційно визнана у 1989 році. В останні роки відповідно до “Міжурядових програм діяльності Ради Європи” найголовнішим завданням у сфері правового співробітництва між державами-членами організації Рада Європи визнає створення європейського правового простору. В офіційних документах ЄС поняття “єдиного правового простору” та “європейського судового простору” пов’язуються із співробітництвом держав-членів з метою гармонізації як матеріального, так і процесуального цивільного та кримінального права.

Незважаючи на таке широке використання у нормативному матеріалі, поняття “європейський правовий простір” не має загальноприйнятого доктринального визначення, чітко не визначена його методологічна основа та сфера застосування. Автор обстоює точку зору, відповідно до якої основа для дослідження проблематики “європейського правового простору” знаходиться у науках міжнародного права та порівняльного правознавства, що обумовлюється наявністю в ній міжнародно-правового та національно-правового компонентів.

Міжнародно-правовий підхід повинен бути застосований для аналізу правової природи відповідних регіональних міжнародних організацій, їхньої правової діяльності, змісту міжнародних конвенцій, спрямованих на гармонізацію різних питань в рамках національного права, співвідношення міжнародних та національних інструментів правової інтеграції. В той же час історія довела, що міжнародно-правові зобов’язання є важливими, проте недостатніми для гарантування стабільного розвитку держав та їхнього співробітництва. Оскільки ефективність дії міжнародного права гарантована і обумовлена внутрішніми правовими порядками держав – учасниць міжнародної системи, об’єктивно постало питання про необхідність узгодження національних правових систем, як однієї до одної, так і всіх разом за єдиними принципами. Тут поряд з міжнародним правом, його проблематикою та методикою, постає порівняльне правознавство з його власними науковими методами та предметом дослідження, що полягає у виявленні загальних тенденцій і закономірностей сучасного правового розвитку, загального і специфічного в системах права, вдосконаленні і розвитку загальних принципів права як основи подальшого зближення і гармонізації правових систем. Такий підхід, як видається, дозволяє відобразити основні тенденції у дослідженні правової інтеграції у Європі.

Метою створення європейського правового простору є досягнення відповідності правових систем європейських держав спільним для них стандартам, що створюються на підставі міжнародно-правових принципів і норм та в результаті правової діяльності регіональних міжнародних організацій. Європейський правовий простір, таким чином, є результатом взаємодії правових систем європейських держав з регіональними нормами міжнародного права та нормами, які створені шляхом правової діяльності європейських організацій (нормами права ЄС, Ради Європи, НБСЄ/ОБСЄ). Саме це – єдиний шлях досягнення віддаленої, багато в чому ідеалістичної мети створення європейського права. Цей процес передбачає, щоб усі держави, які функціонують у спільному європейському правовому просторі, поділяли певну сукупність демократичних цінностей, а їхні правові системи будувалися б на спільних принципах.

Європейський правовий простір розвивається на основі трьох великих складових – регіонального міжнародного права, яке забезпечує засади мирного співіснування та співробітництва держав, особливих правових систем, створених регіональними міжнародними організаціями, а також національних правових систем держав Європи (як членів Ради Європи та ЄC, так й інших), передбачаючи певний ступінь їхнього зближення, взаємної узгодженості. Таке зближення відбувається засобами, передбаченими внутрідержавним правом, на підставі міжнародних документів. Тому зміст європейського правового простору