Статус "іноземця" та «особи без громадянства»,

прав і свобод

Згідно з цим принципом, іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 42, 43, Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод.

Цей принцип також передбачає вільний доступ іноземця до дипломатичного представництва і консульських установ держави його громадянства. Ст. 10 Резолюції 40/144 Генеральної Асамблеї ООН від 13. 12. 1985 року «Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають» зазначає, що кожному іноземцю повинна надаватися можливість в будь-який час зв’язатися з консульством або дипломатичним представництвом держави, громадянином якої він є, або, за при відсутності таких, з консульством чи дипломатичним представництвом будь-якої іншої держави, якій надано право захищати інтереси держави, громадянином якої є іноземець, в державі, якій він проживає [30].

Принцип їх рівності перед законом.

Цей принцип у прямому зв’язку зі статусом іноземців та осіб без громадянства відображений в Ст. 26 Конституції України: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України» [17].

Цей принцип є один із основоположних принципів конституційного ладу України і світового конституціоналізму: всі особи незалежно від громадянства мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Задля забезпечення загальнодоступності цього принципу на державу також покладається обов’язок гарантувати іноземцям право знати свої права і обов’язки та можливість їх використовувати в межах закону.

З аналізу даної статті Конституції України також випливає можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів.

Зокрема, Загальна декларація прав людини 1948 року у статті 2 (1) визначає, що «кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті». З аналізу цієї статті стає зрозуміло, що ні в якому разі права і свободи іноземців та апатридів не можуть потерпати від дискримінації, так як положення цієї статті застосовуються до «кожного», а тому включають також іноземців та осіб без громадянства.

Крім цього, забороняється будь-яке незаконне незаконного обмеження прав та свобод іноземців. Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина (в тому числі іноземець) має право на свободу та особисту недоторканість [17]. Тобто іноземці не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, не можуть бути піддані тортурам, жорстокому поводженню та без їх згоди медичним або науковим експериментам чи будь-яким незаконним обмеженням прав та свобод. [28, С. 773]

Слід зазначити, що в Конституцією України, а саме частиною 2 статті 22 встановлене положення, яке лежить у прямому взаємозв’язку з правовим статусом іноземців і осіб без громадянства: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Лише в порядку винятку права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені у випадку воєнного або надзвичайного стану з зазначенням строку дії таких обмежень. Але навіть за таких умов є недопустимим скорочення таких прав і свобод як право на життя, на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на житло, на правову допомогу та інше.

Виходячи з аналізу вищерозглянутих принципів можна зробити висновок, що принципи конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства – це ті керівні положення, які визначають права та обов’язки цих осіб. Ці принципи як фундамент для демократичного регулювання правового статусу зазначених осіб захищаються та охороняються державою.

3. Основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні

Іноземці та особи без громадянства в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов’язками, що і громадяни України, але за певними винятками. Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці й апатриди, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими ж правами і свободами, а також несуть таку ж відповідальність і мають такі ж права, як і громадяни України – за винятками встановленими Конституцією, закон ми або міжнародними договорами України. [17]

Безумовно, здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в