Статус "іноземця" та «особи без громадянства»,

є невід'ємною частиною їх правового статусу, адже незважаючи на всі зусилля держави для забезпечення благополуччя її населення (включаючи і негромадян) неможливо зовсім уникнути такого негативного суспільного явища як правопорушення. Законотворчі органи держави постійно, протягом тривалого часу фіксують у законах, інших нормативно-правових актах ознаки різних видів правопорушень. Це вказує на певну закономірність у динаміці, інтенсивності поширення шкідливих (небезпечних) для суспільства вчинків, що негативно позначаються на його розвиткові. Тому законодавець має вчасно реагувати на це, змінювати «межу», яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку, керуючись інтересами і правами суспільства та людини. Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок.

Правопорушення серед іноземців та осіб без громадянства, які навіть на законних підставах перебувають в Україні також є досить розповсюдженим явищем, але цих осіб не можна притягувати до відповідальності на загальних підставах, зважаючи на особливості їх правового статусу.

Юридична відповідальність – це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб’єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Основою регулювання питання про юридичну відповідальність іноземців і осіб без громадянства закладає Конституція. Так відповідно до ст. 26 Конституції України: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». З цієї статті можна зробити висновок, що іноземці є рівними перед законом і на загальних підставах притягуються до юридичної відповідальності.

За своєю сутністю юридична відповідальність – це обов’язок правопорушника зазнати негативних наслідків особистого, майнового, організаційного характеру, вид і міра яких передбачені законом. Її головна мета – охорона правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне.

Але основним принциповим положенням є те, що примус як засіб охорони права не повинен порушувати саме право, а здійснюватися лише на підставі і в межах права. Одним з відображень цього стала відома формула – без закону немає ні злочину, ні покарання. Це означає, що правопорушенням визначається лише таке діяння, яке до його звернення було заборонено законом, що набрав чинності і був доведений до відома населення в порядку, встановленого законом. (ч. 2 ст 57 КУ) У законі мають бути визначені межа покарання, яке застосовується до конкретного виду правопорушення. [12, С. 41]

Слід також відзначити, що основні положення, принципи юридичної відповідальності поширюються як на громадян України так і на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Так, стаття 58 Конституції встановлює, що ніхто не може відповідати за свої діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-рп від 9 лютого 1999 року положення ч. 1 ст. 58 Конституції України треба розуміти так, що воно стосується також іноземця та особи без громадянства.

Згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Цей припис також поширюється на іноземців та осіб без громадянства. Зазначені особи також повинні орієнтуватися на здобуття юридичних знань, підвищення своєї правової культури задля визначення меж допустимої поведінки, що існують у нашій державі.

Підставою притягнення до юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення, склад якого закріплено у нормативно-правовому акті. Проте кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. До іноземців та осіб без громадянства так як і до громадян України застосовується презумпція невинуватості.

Відповідно до статті 61 Конституції України громадянин України, іноземець, особа без громадянства не можуть бути двічі притягнені до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. У разі порушення іноземцями, особами без громадянства норм національного законодавства України вони також притягуються до юридичної відповідальності, але лише у певному порядку встановленому процесуальним законодавством.

Основні приписи юридичної відповідальності зазначених осіб повною мірою визначені в Розділі ІІІ Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до цього закону відповідальність, яку несуть іноземці та апатриди, поділяється на два види: загальну та спеціальну.

Стаття 23 зазначеного закону регламентує сутність загальної відповідальності: «Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. «

Стосовно спеціальних видів відповідальності, то їх визначає і вичерпно регламентує закон:

1. Скорочення строку перебування. Згідно ст. 24