Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

• загальноукраїнські науково-практичні форуми: Треті збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (29-30 березня 2001 р., м. Київ), “Соціально-екологічні проблеми природокористування та екології (10-12 жовтня 2001 р., м. Миколаїв) ”;

• регіональні науково-практичні конференції у Миколаївській державній аграрній академії (26-27 квітня 2000 р., 25-26 квітня 2001 р., м. Миколаїв).

Пропозиції здобувача апробовувалися також у Міністерстві аграрної політики, Комітеті з аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України, корпорації “Миколаївсадвинпром” при підготовці різноманітних рішень і документів, а також у навчальному процесі у Миколаївській державній аграрній академії.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в одноосібній монографії (15, 3 ум. др. арк.), 2 колективних монографіях і 20 статтях у фахових економічних виданнях. Загальний обсяг особистих праць – 25, 1 ум. др. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, 6-ти розділів, висновків, списку використаних джерел (який включає 246 найменувань) і додатків. Дисертація викладена на 346 сторінках комп'ютерного тексту, містить 67 таблиць, 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Виноградарсько-виноробний підкомплекс АПК: основні складові і ретроспектива розвитку” розглянуто сутність, значення та історичні аспекти розвитку підкомплексу, трансформація його складу і управління, розвиток і сучасний стан виноградарства та виноробства.

Серед продуктових підкомплексів АПК важливе місце займає виноградарсько-виноробний. Він є сукупністю задіяних у виробництві винограду і продуктів його переробки технологічно та економічно пов'язаних вертикально інтегрованих структур. АПК ж в цілому представляє собою сукупність сільського господарства і пов'язаних з ним галузей економіки, виділених у 4 сфери (І-виготовлення засобів виробництва для АПК; ІІ – безпосередньо сільське господарство; ІІІ – галузі, що займаються доведенням аграрної продукції і продуктів її переробки до споживача; ІV – інфраструктура), діяльність яких підпорядкована єдиній кінцевій меті – найбільш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування та інших товарах, що виробляються з аграрної сировини.

Виноградарство та виноробство зародились в Україні більш ніж 3 тис. років тому (це стосується насамперед Криму, нинішніх причорноморських областей, пониззя Дніпра). Але найбільший розвиток вони одержали починаючи з другої половини ХІХ століття із заснуванням у Криму відповідних наукових установ. Особливо вагомий внесок у становлення цих галузей зробили Г. Потьомкін, М. Воронцов, К. Тардан, П. Пакен, Г. Христофоров, Л. Голіцин, А. Соломонов, С. Охріменко, М. Ховренко, В. Таїров та ін.

Добродійна політика в області виноградарства та виноробства здійснювалася і за радянських часів. У результаті у 1940 р. Україна мала 103, 2 тис. га виноградників. У воєнні роки вони були майже зруйновані, і відродити довоєнний рівень вдалося лише у 1955 році. В подальшому спостерігалося інтенсивне нарощування потенціалу підкомплексу, “пік” якого було досягнуто у 1960 році, коли площа виноградників становила 397 тис. га. Починаючи ж з 1961 р. в Україні відбувалося поступове скорочення площ насаджень. У результаті у 1990 р. вони були у 2, 3 рази меншими, ніж у 1960 р.

Занепад виноградарства та виноробства продовжувався і у 90-ті роки. Головна його причина – непродумане здійснення ринкових перетворень. У результаті загальна площа виноградних насаджень України у 2000 р. становила лише 109, 6 тис. га. Скоротилася при цьому (до 400) кількість господарств, що займаються цією галуззю, помітно зменшилося і число винзаводів. Для сучасного виноградарсько-виноробного підкомплексу характерними є старіння матеріально-технічної бази виноградарських господарств і виноробних заводів, неможливість її оновлення (у зв'язку з погіршенням фінансового стану підприємств), незавершеність процесів реформування АПК та ін.

Починаючи з 1922 р. в Україні поступово здійснювалася централізація зусиль виноградарів та виноробів шляхом створення спеціалізованих управлінських формувань – від Укрсадвинтресту та Укрвино, Головплодвинпрому, Укрсадвинпрому до Держкомітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості. У 2000 році замість останнього було створено дві нові управлінські структури – концерн “Укрсадвинпром” і корпорація “Укрвинпром”, що призвело до суперечок між ними та складнощів в одержанні коштів від виноробства на розвиток виноградарства. Це відбилося на конкурентному статусі підкомпклексу, ускладнило розробку єдиної стратегії його розвитку. Тому доцільно було б знову об'єднати ці дві структури. Вказану процедуру необхідно зробити і на рівні Кримського і Одеського регіональних підкомплексів, де існує ще більша роздрібненість. Для того, щоб при такому поєднанні не уражались інтереси виноградарства на користь садівництва, є сенс у використанні запропонованої нами в роботі методики розподілу бюджетних коштів між цими двома галузями.

Україна є однією з держав світу, що мають порівняно розвинуте виноградарство. За площею виноградних насаджень серед європейських країн вона займає 7-е місце, а в СНД – 2-е. Ця галузь тривалий час належала до числа найбільш доходних і грала досить помітну роль в економіці України. Але в останні роки вона втратила свій потенціал і нині практично знаходиться у занепаді. Так, за період з 1980 по 2000 рр. загальна площа виноградників скоротилася у 2, 3 рази, у тому числі плодоносних –