Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

З столових сортів найбільше поширення одержали Молдова, Ранній Магарача і Мускати, частка яких складає майже половину насаджень цієї групи. Хоча в цілому структура площ столових сортів є більш досконалою (за наявністю високоякісних сортів), ніж технічних, але і в ній відчувається гостра нестача ранніх сортів. Між тим, на їх частку повинно припадати 40-45% всіх насаджень цієї групи. Мало в посадках і сортів нової селекції (і особливо – безнасінневих), площі під якими в майбутньому доцільно розширити.

Належне місце повинні зайняти у виноградних насадженнях України і високопродуктивні клони нових європейських сортів, а також так звані комплексно-стійкі сорти, що забезпечують одержання стабільних урожаїв навіть у самі найнесприятливіші роки і більш високу рентабельність при порівняно добрій якості продукції (як для споживання у свіжому виді, так і для виготовлення міцних десертних та ординарних вин). Нині на сорти цієї групи припадає лише декілька відсотків загальної площі виноградників. Між тим, в зонах ризикового виноградарства під них доцільно відводити 25-30%, а в окремих регіонах – і до половини насаджень, диференціюючи їх частку по регіонах з урахуванням особливостей кожного з них. Класичні європейські сорти слід вирощувати в тих районах і мікрозонах, де одержуються кондиційні, порівняно високі урожаї винограду, прийнятні для виробництва найбільш якісних марочних вин, коньяків і шампанського.

Враховуючи негативний вплив гібридів-прямих виробників на здоров'я людей, їх вирощування в Україні доцільно заборонити. Ізабельні ж сорти поки що (в умовах гострої нестачі у господарств коштів для закладання дорогих нових насаджень) необхідно зберегти. Перш за все це стосується Миколаївської та Одеської областей, для яких вони є традиційними і виготовлені з них вина користуються попитом населення.

В якості перспективних сортів кожне господарство повинно обирати обмежену кількість найбільш ефективних з них. Оптимальне число технічних сортів – 4-6 (з виділенням з них 2-3-х провідних), кількість же столових сортів визначається спеціалізацією підприємства (від 3-4-х для господарств, що займаються переважно вирощуванням і переробкою технічного винограду, до 6-8 – для тих, які спеціалізуються на столовому виноградарстві). Контроль за правильністю вибору кожним господарством сортів повинен здійснюватися регіональними науковими центрами (як це робиться у Франції, інших країнах ЄЕС).

Успішний розвиток виноградарства є неможливим без відродження та ефективного ведення розсадництва. В останні роки в країні склалася негативна тенденція до скорочення виробництва виноградних саджанців. Кількість розсадницьких господарств зменшилась у 10 разів (з 80 до 8), розсадницька база майже знищена. Вирощування виноградного посадкового матеріалу за 10 років скоротилося майже в 11 разів. Позитивним моментом є лише деяке збільшення їх виробництва у 2000 р., але і в ньому було вирощено тільки 1/5 загальної потреби в саджанцях.

Для забезпечення своєчасності розрахунків господарств за придбаний у розсадників посадковий матеріал це питання необхідно поставити під контроль Укрсадвинпрому і Укрвинпрому. Розсадники доцільно концентрувати в обмеженій кількості найбільш міцних господарств, що мають досвід ведення цієї галузі. До них належать: у Херсонській області – радгосп-агрофірма “Білозерський”, у Миколаївській – радгосп “Інгулецький”, в Одеській – декілька господарств Болградського району, в Криму – господарства Бахчисарайського району, а також “Масандра” і “Коктебель”. Їм слід надати статус підприємств з державною підтримкою. На базі радгоспу-агрофірми “Білозерський” є сенс створити Національний центр з розмноження сертифікованого клонового садивного матеріалу. Слід розширити практику закріплення площ розсадників за окремими працівниками галузі і здійснювати відповідне їх преміювання за досягнуті результати роботи. Доцільно зменшити обсяги придбання саджанців за кордоном, бо Україна в змозі забезпечити себе власним високоякісним, клоновим здоровим посадковим матеріалом. На основі високопродуктивних безвірусних клонів потрібно створити власні маточники прищепних і підщепних лоз.

Важливу роль покликано зіграти впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, насамперед – закладання насаджень нестратифікованими щепленнями, а також проведення щеплень безпосередньо в зоні вузла-живця. Доцільно створити незалежну державну структуру контролю за виробництвом і реалізацією садивного матеріалу вищих категорій якості, сформувати відповідну законодавчу базу розвитку розсадництва.

Основний упор при відродженні виноградарства слід робити на реконструкцію існуючих насаджень, які є зараз дуже зрідженими. Водночас, по мірі надходження коштів, доцільно розкорчовувати старі малопродуктивні виноградники і закладати на їх місці нові, розраховані на використання прогресивних ресурсозберігаючих технологій. Розширення площ насамперед слід здійснювати в економічно міцних господарствах з досвідом ведення цієї галузі.

Важливим фактором підйому виноградарства є підвищення рівня механізації в галузі. Для цього в Україні доцільно налагодити випуск необхідних для вирощування винограду машин та їх комплексів – насамперед енергозберігаючих і, перш за все, комбінованих. Враховуючи нестачу у господарств техніки, є сенс у використанні ними послуг машинно-технологічних станцій і мехзагонів (насамперед – по розкорчовуванню старих насаджень і підйому плантажа під нові посадки).

Не слід допускати надмірного спрощення технології вирощування винограду. Для досягнення належного ефекту необхідно комплексне застосування всіх, без виключення, агроприйомів.