Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Для недопущення ущемлення інтересів виробників винограду, його приймання на переробку за давальницькими контрактами повинно мати місце лише в роки з надто несприятливими погодними умовами, що призвели до дуже низької цукристості ягід. В інші роки розрахунки за прийнятий винзаводами виноград доцільно здійснювати за договірними цінами, які повинні бути диференційованими залежно від ампелографічного сорту, вмісту цукру, наявності пошкоджених хворобами та шкідниками ягід, а також напрямку використання винограду виноробством.

Для підтримки виноградарських господарств виноробні підприємства повинні здійснювати їх авансування за ф'ючерсними контрактами. З метою вирішення спірних питань при обласних держадміністраціях доцільно створювати постійно діючі узгоджувальні комісії. Водночас слід здійснювати перерозподіл надприбутків виноробних заводів, тобто прибутків, одержаних ними за рахунок понаднормативної рентабельності. При цьому останні слід брати за вирахуванням розмірів спільних централізованих інноваційних фондів, призначених насамперед для докорінної модернізації критичних ланок агропромислово-торгівельного ланцюга. Запропонований здобувачем порядок розподілу надприбутків між виноградарськими господарствами і заводами первинного та вторинного виноробства викладено у роботі. Він є прийнятним як для окремих підприємств, так і їх об'єднань (і не тільки виноградарсько-виноробного, а й інших підкомплексів АПК).

У шостому розділі “Проблеми становлення та ефективного функціонування ринку винограду і продуктів його переробки” розглянуто проблеми подальшого розвитку ринку продукції, застосування системи важелів його державного регулювання, удосконалення ціноутворення в підкомплексі, організації ефективної реалізації винограду і продуктів його переробки.

Ринкові відносини, які склалися нині, досить недосконалі, що є однією з головних причин недостатньої конкурентоспроможності української продукції. Для покращення стану справ у цьому напрямі необхідно провести комплекс економічних реформ. Ринок повинен регулюватися державою (з урахуванням досвіду провідних країн світу) із застосуванням системи фінансових важелів (податків, кредитів, цін, дотацій, страхування), а також індикативного планування. Особливо суттєвої державної підтримки вимагає виноградарство, яке відрізняється високою капіталоємністю і великим терміном вирощування насаджень до їх вступу у пору плодоношення. Ставки податків і кредитів повинні бути стабільними і доступними для підприємств. Зокрема, фіксований податок на 1 га виноградників не повинен бути більшим, ніж по інших земельних ділянках.

Зменшенню підлягають і ставки акцизного збору та вивізного мита на напої з винограду. З марочних же, сухих, ігристих столових вин акцизи зовсім не слід стягувати. Акцизний збір доцільно нараховувати тільки на вже реалізовану продукцію, а не наперед, як це робиться зараз. Податком на додану вартість необхідно обкладати лише готову продукцію. Кредити на закладання виноградників, їх вирощування до вступу у плодоносний вік, а також закупівлю виноматеріалів повинні надаватися під 5-8% -ву ставку і на тривалий термін. Виноградарсько-виноробний підкомплекс слід зробити привабливим для інвесторів. Що стосується бюджетних страхових компенсацій, то вони покликані відшкодовувати товаровиробникам не менше 50% понесених ними втрат.

На розвиток виноградарства держава повинна спрямовувати значно більші суми коштів. На ці цілі замість 1% необхідно виділяти хоча б 3% виручки від продажу алкогольних напоїв і пива. При збереженні ж розмірів відрахувань на рівні 1% для закладання виноградників і їх вирощування до вступу у плодоношення доцільно залучати частину (до 50%) акцизу, а також митних зборів. Дотації слід надавати тим господарствам, які забезпечують найбільш високу їх віддачу, а також експортують свою продукцію.

Вкрай необхідним є державний дієвий захист вітчизняних товаровиробників від засилля імпорту. Для цього доцільно: на основі вивчення попиту та пропозицій на ті чи інші види винопродукції ввести квоти на їх ввіз в Україну; здійснювати ліцензування цієї продукції; дотримуватися відповідності якості закордонних вин вимогам національного законодавства і нормативно-технічної документації; підвищити митні збори на імпортну продукцію; проводити роботу щодо організації нових і розширення існуючих ринків збуту; зменшити податковий тиск на вітчизняних виробників тощо. Зрозуміло, що для збереження конкуренції і покриття потреби у тих видах винопродукції, яких в країні не вистачає, зовсім закривати кордони для них не слід.

Необхідна ціла низка заходів щодо припинення фальсифікації виноробної продукції. Серед них: удосконалення технології виготовлення фірмових упаковок, термоусадних ковпачків з голографічною стрічкою, штрих-кодів, які важко підробити; організація фірмової торгівлі і дегустаційних залів; прийняття відповідних законодавчих рішень (насамперед – Закону “Про вино”, який повинен передбачити заходи щодо упорядкування виробництва і підвищення якості вітчизняної винопродукції, а також сувору адміністративну та кримінальну відповідальність для її фальсифікаторів) ; дійовий державний контроль за організацією виготовлення і реалізації виноробної продукції, який повинен проводитись спеціальними незалежними службами (сертифікаційними контрольними лабораторіями, митницями, комітетом Держспецмонополії) ; оновлення діючих стандартів на вина, коньяки, шампанське.

Ціни на виноград, використовуваний для виробництва винопродукції повинні забезпечувати його виробникам значно більший рівень прибутковості, ніж однорічні культури (які відрізняються значно меншою капітало- і трудоємністю та більш швидкою віддачею вкладених коштів). Необхідно, щоб рівень рентабельності виноградарства був не нижче 40-50%.

Потрібна і диференціація цін по ампелографічних сортах (з урахуванням їх урожайності, якісних особливостей і напрямку використання виноробством), в основу якої можна покласти прейскурант цін, що діяв на початку 90-х