Структурно-семантична організація словотворчих гнізд з базовими дієсловами мовлення в українській мові XIX-XX ст.

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Гірняк Світлана Петрівна

УДК 808. 3

 

Донецьк – 1999

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького державного університету.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки України Отін Євген Степанович, Донецький державний університет, завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, Дніпропетровський державний університет, кафедра української мови кандидат філологічних наук Федурко Марія Юліанівна Дрогобицький державний педагогічний університет, кафедра методики викладання гуманітарних дисциплін.

Провідна установа – Львівський державний університет ім. Івана Франка, кафедра української мови.

Захист відбудеться 23 листопада 1999 року о 14. 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11. 051. 04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому державному університеті за адресою: 340055, м. Донецьк, вул Університетська 24.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету.

 

 

Актуальним завданням дериватології є дослідження словотвірної системи як результату пізнавальної діяльності людського мислення. У системі слов’янських мов, зазначає М. І. Голянич, значна роль належить групі слів із семантикою говоріння – “мікросистемі з інваріантним значенням мовлення”. Проте поняття мовлення, як і будь-яке інше, модифікується не тільки тим, що існує не ізольовано, входить у систему відповідних понять, але й тим, що воно не може існувати без втілення у конкретну звукову форму і певною мірою залежить від її особливостей, що є одним із проявів взаємозалежності мислення і мови.

Однією із актуальних проблем дериватології є дослідження системи гнізд, під якими розуміємо структурно-семантичну єдність спільнокореневих слів (у тому числі й складних, у структурі яких є відповідний корінь), поєднаних між собою відношеннями структурної та семантичної похідності й об’єднаних на основі послідовного підпорядкування одних одиниць іншими, єдність, що характеризується різноманітністю семантичних взаємозв’язків твірних і похідних основ, зумовлюється як структурними особливостями цих основ, так і кореляцією семантики твірних і похідних слів, зв’язаних відношеннями синхронної словотворчої мотивованості. Словотворчі гнізда (далі СГ) із значенням мовлення (принципи їх побудови, структура похідних, словотворчі значення й форманти) не були ще предметом спеціального дослідження, хоча дієслова, які виражають процес говоріння, привертали до себе увагу багатьох лінгвістів, що пояснюється комунікативною значущістю, частотою використання, вагомістю цієї лексико-семантичної групи в загальній системі семантики дієслова, тобто тим, що дієслова говоріння виражають життєво необхідні поняття, які існували протягом усієї історії суспільства і закріпилися у системі значень даних дієслів.

Дослідження СГ дає можливість розкрити дериваційний потенціал коренів із значенням мовлення, зміст семантичної структури дієслів, що виражають процес говоріння, показати результат відображення у мові об’єктивної дійсності. При дослідженні СГ із значенням мовлення було визначено їх кількісний склад та обсяг, семантичну наповненість похідних, словотворчі засоби та ресурси, а також базовий елемент – вершинне слово, що являє собою таку структурно-семантичну єдність, яка і в плані змісту, і в плані вираження розкриває понятійну наповненість гнізда; адже усі спільнокореневі слова, що входять до конкретного СГ, перебувають із вершиною у відношеннях словотворчої мотивованості (ієрархічна організація й формування СГ), яка у свою чергу, як констатує М. І. Голянич, “обумовлює словотворчу структуру кожного члена гнізда – дериваційну “історію” в синхронному її розумінні”. Багатство одиниць із значенням мовлення дає можливість точніше і виразніше передати ту чи іншу думку, свідчить про різноманітність, гнучкість словникового складу української мови, збагачення якого лексичними одиницями із значенням говоріння відбувалося й відбувається у зв’язку з ускладненням і зміною форм спілкування.

Актуальність дисертації зумовлюється недостатньою вивченістю в сучасній українській мові ЛСГ із загальним значенням мовлення, зокрема СГ з вершинними словами – дієсловами говорити, казати, мовити, що активно вживаються носіями мови та у яких максимально проявляється безперервний процес пізнання об’єктивної дійсності.

Об’єктом даного дослідження стали дієслова мовлення (говорити, казати, мовити), які належать до найбільш вживаних одиниць як в основному словниковому складі української мови, так і в активному словниковому запасі інших слов’янських мов, що пояснюється їх високою комунікативною значимістю й вагомістю у повсякденному житті суспільства, адже ці слова вирізняються стилістичною нейтральністю, високим ступенем абстрактності, дериваційною активністю й здатністю вступати у словотворчі взаємовідношення із словами різних груп.

Зв’язок з науковими планами. Тема дисертації узгоджена з планом наукової роботи кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького державного університету й розкриває один із аспектів проблеми “Актуальні проблеми дериватології східнослов’янських мов” (номер державної реєстрації – 96-1вв/78), над якою працює кафедра; тема роботи затверджена вченою радою Донецького державного університету.

Мета дисертаційного дослідження – вивчити структурно-семантичні особливості СГ дієслів говорити, казати, мовити в українській мові (у тому числі в порівняльному плані, зокрема з відповідними дієсловами мовлення у російській мові) ХІХ – ХХ ст.

Поставлена мета обумовлює основні завдання дисертації: 1) встановити максимально повний обсяг СГ говорити, казати, мовити з урахуванням літературної та