польського дворянства у визвольних змаганнях кінця XVIII – початку XIX ст. зумовила не лише шляхетську спрямованість руху, але й зовнішньополітичну орієнтацію його учасників. В дисертаційному дослідженні розглянуто процес оформлення профранцузької та проросійської течій польського шляхетського суспільного руху.
Пошук
Суспільний рух польської шляхти Правобережної України в 1795-1830-х роках
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
31
Мова:
Українська
Формування польських легіонів, створення представницьких органів в еміграції, діяльність таємних організацій, звернення до населення колишньої Речі Посполитої, в тому числі й в Правобережжі, адміністративно-правова робота, – все це, на думку дисертантки, зумовило характерні риси профранцузької течії у польському дворянському опозиційному русі.
Паралельно на підросійських територіях поширювалася проросійська течія шляхетського руху, яку очолив А. Чарторийський. Як вважає авторка, її основним напрямком була конституційно-правова робота, спрямована на створення проектів відродження польської держави за сприянням російського імператора (проекти А. Чарторийського, М. Огінського та ін.) .
Посилення політики русифікації на Правобережній Україні послабило позиції проросійської течії руху і привело до поширення опозиційних настроїв серед поляків регіону. Авторка поділяє думку Д. Бовуа, що культурно-освітня діяльність польської еліти Правобережжя, яку було започатковано на початку XIX ст., мала на меті запобігти перетворенню регіону на одну з провінцій Російської імперії, нівелюванню польських культурно-релігійних традицій .
Третій розділ – “Ідеологія польського шляхетського руху Правобережної України” – складається з трьох підрозділів: 3. 1 “Ідеологічна сутність суспільного руху польської шляхти”, 3. 2 “Регіональна ідейна специфіка шляхетського руху на Правобережній Україні” та 3. 3 “Особливості еволюції ідейних поглядів польської шляхти в 1830-х роках”.
У підрозділі 3. 1 на основі системного аналізу розглянуто складові елементи світогляду учасників шляхетського руху в 1795-1830-х рр. Авторка дійшла висновку, що становлення ідеології суспільного шляхетського руху кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. супроводжувалося трансформацією від аморфного поєднання традиційних та новітніх вартостей до цілісної світоглядної системи з чітко визначеними структурними елементами, що базувалися на засадах соціально-політичного консерватизму, традиціях сарматизму, концепціях романтизму, націоналізму та слов’янофільства. І якщо сарматизм та консерватизм свідчили про тяглість ідеології польської еліти, її непорушний зв’язок з традиціями Речі Посполитої й шляхетської демократії, то поширення романтичних, націоналістичних і слов’янофільських ідей доводили, що рух шляхти розвивався в межах новітніх загальноєвропейських суспільних змагань. За умов бездержавності ідеологія руху прагнула не лише обґрунтувати право поляків на боротьбу за власну незалежність і знайти підтримку шляхетським змаганням в європейському середовищі, але й сформувати новий тип громадянина, який уособлював традиційні польські риси, поєднані з модерними західними теоріями .
Як характерні риси, що вирізняли ідеологію польського шляхетського суспільного руху кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. серед паралельних східноєвропейських рухів, слід відзначити месіанізм та міфологізацію власної історії, започатковані польськими романтиками К. Бродзінським, А. Міцкевичем, С. Гощинським. Особливістю ідеології шляхетського руху в цей час стало також формування нових суспільно-політичних міфів (шляхетської демократії та соціальної злагоди за часів Речі Посполитої, особливої ролі поляків у європейському співтоваристві тощо), що відіграли значну роль в опозиційному русі поляків впродовж ХІХ – початку ХХ ст. Віддзеркалення у світогляді учасників шляхетських змагань з Правобережної України всіх типових рис ідеології загальнопольського руху доводить, що суспільна діяльність правобережної шляхти була його складовою частиною.
Дисертантка дійшла висновку, що впродовж 1810-х – 1820-х років відбулася трансформація ідейних настанов учасників шляхетського суспільного руху, результатом якої стала поява програмних документів (Статут Національно-патріотичного товариства (1821-1826 рр.), Маніфест Польського Демократичного товариства (1832 р.), Статут Співдружності польського народу (1835-1839 рр.) тощо). Це свідчило не лише про остаточне ідеологічне оформлення руху, але й про його політизацію.
Підрозділ 3. 2 присвячено аналізу регіональної ідейної специфіки суспільного шляхетського руху Правобережної України в 1795-1830-х рр. Ідеологічна своєрідність шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні визначалася кресовою теорією, регіональним сепаратизмом, соціальним консерватизмом та націоналізмом, створенням чисельних історичних міфів, а також тісними контактами з представниками паралельних російського та українського суспільних рухів. Ці чинники тісно перепліталися, взаємовпливали один на одного, набуваючи часом першорядного значення.
Регіональна своєрідність шляхетської ідеології суспільного руху кінця XVIII – початку ХІХ ст. проявилася у поширенні нового уявлення про колишні креси Речі Посполитої як втраченого Едему з його рафінованою культурою та ідилічними стосунками між польським паном та українськими козаками, запропонованого А. Мальчевським, Б. Залеським, С. Гощинським, М. Грабовським та іншими представниками “української школи” польської романтичної літератури .
Ідеологічна своєрідність шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні визначалася боротьбою поляків за збереження свого впливу на етнокультурному та соціально-політичному рівнях, з одного боку, та посиленням процесу інкорпорації, – з іншого. В межах романтичної концепції історії оформилася нова візія спільного минулого польської шляхти й українського селянства, що виконувала ідеологічну функцію консолідації суспільства регіону у визвольних змаганнях. Спільність слов’янофільських положень створила, на думку авторки, підґрунтя для встановлення зв’язків між учасниками паралельних шляхетського суспільного та східноєвропейських рухів першої половини ХІХ ст., зокрема декабристського.
У підрозділі 3. 3 розглянуто особливості еволюції ідейних поглядів польської шляхти на Правобережній Україні як складової загальнопольського руху впродовж 1830-х років, визначено основні ідейні течії й напрямки трансформації світогляду учасників суспільного шляхетського руху. Ідеологічна еволюція характеризувалася певним консерватизмом, перевагою змовницької тактики (діяльність осередків “Співдружності польського народу” в українських теренах у 1835-1839 рр.). Більшість учасників руху схилялася до реформаторської та напівлегальної діяльності. Тривало розмежування між радикальною та поміркованими течіями