Теоретичні підходи до проблеми соціально-психологічної адаптації п'ятикласників до навчання в середній школі

Труднощі можуть бути пов’язані з певним виникненням почуття самотності, нікому з дорослих ми неподібні. Інші, навпаки шаленіють, від несподіваної свободи – бігають по школі, б’ються. Звідси підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, “прилипливість” до класного керівника, плач, вередування, інтерес до книг та ігор маленьких дітей.

Інколи за однією і тією ж формою поведінки приховуються різні мотиви і потреби. Це може бути бажання знову опинитись у знайомій ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають. Але може бути і бажання ствердити себе як «старшого», дорослішого, того хто може опікуватися меншими.

 Отже, значення соціальної адаптації зростає в умовах кардинальної зміни діяльності та соціального оточення людини. У ситуації новизни у п'ятикласників виникає емоційний дискомфорт і збільшується ризик шкільної дезадаптації, коли внутрішні психологічні проблеми ускладнюють процес навчання. У цих умовах перехід з початкової школи є складним, але при правильній Зауважимо, що ще одним завданням педагогів і психолога на даному етапі соціалізації дитини буде навчання його здатності міркувати про себе, усвідомлювати свої мотиви та спонукання, вміти формулювати оціночні судження про себе.

Отже, значення соціальної адаптації зростає в умовах кардинальної зміни діяльності та соціального оточення людини. У ситуації новизни у п'ятикласників виникає емоційний дискомфорт і збільшується ризик шкільної дезадаптації, коли внутрішні психологічні проблеми ускладнюють процес навчання. У цих умовах перехід з початкової школи в середню є складним, але при правильній адаптація до умов школи - досить тривалий процес, що має і фізіологічні  і психологічні аспекти. Всі вчені - психологи вважають, що необхідною умовою становлення навчальної мотивації є розвиток навчальної діяльності школяра в єдності всіх її компонентів. Таким чином, проблема психічної адаптації є важливою областю наукових досліджень, яка отримала у сучасних умовах все більшого значення. У цьому зв'язку адаптаційну концепцію можна розглядати як один з перспективних підходів до комплексного вивчення людини.

Соціально-психологічна адаптація п'ятикласників може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності або скорочення термінів навчання.

Процес соціально - психологічної адаптації молодших підлітків реалізується через систему соціальних інститутів, одним з яких є школа, де соціальні якості особистості коригуються і формуються відповідно до суспільно значущих цінностей.

 

Для визначення можливих шляхів і засобів вирішення проблем «перехідного періоду» необхідно визначити, які психологічні новоутворення молодшого школяра - майбутнього п'ятикласника забезпечать успішну адаптацію до системи навчання в середній ланці, створюючи також і перспективи подальшого особистісного розвитку.

Всі періоди адаптації мають спільні та специфічні ознаки і залежать від наступних умов: тривалість адаптивного етапу, вік людини, мета адаптації та ін Найчастіше процес власної адаптації індивідом не усвідомлюється і проходить стихійно. Це призводить до збільшення тривалості періоду адаптації, до формування комплексів, до виникнення психічного дискомфорту, фрустрації та стресу, нервового виснаження.

 Школярі змушені неодноразово переживати так званий адаптаційний синдром, в якому виділяються три характеристики:

- стан тривоги (йде мобілізація захисних сил організму);

- резистентності (необхідність пристосування до важкої ситуації);

- виснаження (при тривалому стресі можливі фундаментальні зміни в здоров'ї та поведінці людини).

 Етапи проходження адаптації:

I - етап: орієнтовний, коли у відповідь на комплекс нових впливів, пов’язаних зі змінами умов, усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значною напругою. Ця «фізіологічна буря» триває 2-3 тижні.

II - етап: нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні або близькі до оптимальних варіантів реакцій на вплив. «Буря» починається вщухати.

III - етап: період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, потребує меншої напруги всіх систем (до -10-15 жовтня)

Адаптивність- абсолютна й відносна гармонійність між суб’єктивними цілями і кінцевими результатами, супроводжується позитивним ставленням особистості до навколишнього світу і самої себе.

Неадаптивність –усвідомлена невідповідність між цілями й результатами діяльності, викликає амбівалентні почуття й оцінки, але не чинить психотравмуючого впливу на особистість.

Дезадаптивність –дисгармонія між цілями й результатами, яка є джерелом психічної напруги (стрес, шок, паніка, тощо), внутрішнього дискомфорту й нестабільного перебігу психічних процесів, психічних станів, негативного емоційного фону (стрес, депресія, фрустрація)

У психолого-педагогічній літературі часто школярам віку, перехідного з молодшої до середньої школи, приписують риси або десятирічних дітей (молодших школярів), або дванадцятирічних (підлітків). Як справедливо зазначає Г. А. Цукерман, вік 10-12 років виявився «нічиєї землею» у віковій психології.

Вік дітей п'ятого класу можна назвати перехідним від молодшого шкільного до молодшого підліткового. Психологічно цей вік пов'язаний з поступовим набуттям почуття дорослості - головного особистісного новоутворення молодшого підлітка. Шлях усвідомлення себе складний, прагнення знайти себе як особистість породжує потребу у відчуженні від усіх, хто до цього звично чинив на дитину вплив, і в першу чергу - від родини, від батьків.

Зовні це відчуження найчастіше виражається в негативізмі - прагненні протистояти будь-яким пропозиціям, судженням, почуттям дорослих. Звідси така кількість конфліктів з дорослими. При цьому негативізм - первинна форма механізму відчуження, вона ж є початком пошуку підлітком власної унікальності, пізнання власного Я. Цьому ж сприяє і орієнтованість підлітків на встановлення довірчо-дружніх