Теорія і практика підготовки домашніх наставників в україні в другій половині ХІХ століття

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОВОРОДИ

 

КОРХ-ЧЕРБА Оксана Володимирівна

УДК 37.018.1

 

 

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Харків – 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Сущенко Тетяна Іванівна, Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, завідувач кафедри педагогічної майстерності; кандидат педагогічних наук, доцент Шпак Валентина Павлівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, докторант кафедри педагогіки. 

Провідна установа - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

 

 

Актуальність та доцільність дослідження. Розбудова демократичної, незалежної держави спричинила відродження та розвиток “інституції домашнього наставника”. Саме домашній наставник дозволяє забезпечити особистісно-орієнтований підхід у вихованні й навчанні дітей, саморух і самовдосконалення особистості. Особливу роль домашня освіта відіграє також і у відродженні національної культури, розвитку й становленні українських традицій елітного навчання і виховання, зокрема, у формуванні в підростаючого покоління нового світогляду ідентичності та належності до українського народу, патріотичних почуттів до рідного краю і родини. 

Про необхідність відродження домашньої освіти, право громадян на здобуття освіти в домашніх умовах, відповідальність батьків за розвиток дитини як особистості та забезпечення її повноцінною домашньою освітою відповідно до вимог її змісту, рівня та обсягу зазначено і в Законі України „Про освіту”. Тому в умовах сьогодення назріла потреба в підготовці сучасних кваліфікованих домашніх педагогів.

Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми є опанування історико-педагогічного досвіду, в якому зосереджено цінні результати науково-методичних пошуків вітчизняних педагогів, громадських діячів досліджуваного періоду. 

Аналіз стану наукової розробки проблеми, що досліджується, засвідчив: педагогами та просвітителями минулого порушено чимало питань, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Серед них:

•виявлення умов розвитку домашнього наставництва (І. Гербарт, Д. Дідро, Я. Коменський, Дж. Локк, В. Одоєвський, І. Песталоцці, Ж. Руссо, Г. Сковорода, К. Ушинський та інші);

•доведення необхідності підготовки вітчизняних домашніх наставників і вчителів та виділення її складників (Х. Алчевська, В. Євтушевський, П. Каптєрев, М. Колоколова, П. Литвинський, С. Миропольський, Л. Модзалевський, К. Ушинський та інші);

•розкриття сутності підготовки домашніх наставників і вчителів (О. Водовозова, Л. Вереніус, А. Гіппіус, В. Ігнатьєва, П. Каптєрев, В. Каховський, П. Лесгафт, П. Литвинський, С. Лібрович, Є. Покровський).

Корисний досвід підготовки вітчизняних домашніх наставників, який було накопичено суспільством у другій половині Х1Х століття, на сучасному етапі розвитку національної освіти отримав нове звучання і викликав пізнавальну активність дослідників. Так, з огляду на зазначену проблему обґрунтування психолого-педагогічних основ навчально-виховної діяльності домашніх наставників (гувернерів) здійснено Є. Сарапуловою, Б. Свірідовим, І. Івановичем, Д. Федоренко та інш.; висвітлення процесу становлення інституту домашнього педагога переважно в Російській Федерації представлено в працях Ю. Азарова, А. Бєлової, А. Ганічевої, О. Звєрєвої, Т. Куликової, С. Теплюк, А. Толстихіної, Н. Христофорової та інших; розкриття досвіду українського народу в руслі родинного виховання і навчання визначено З. Нагачевською, Н. Романюк, Є. Сарапуловою, М. Стельмаховичем, В. Чепурко та інші.

Розв'язання окремих проблем організації домашньої освіти, що відображені в працях вищезазначених учених, збагатили уяву про діяльність домашніх педагогів. Проте аналіз науково-педагогічної літератури свідчить про відсутність історико-педагогічних досліджень, в яких узагальнено теорію і практику підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття.

Вивчення історико-педагогічної літератури, плідної спадщини видатних педагогів, учених, а також архівних документів, матеріалів Київського, Харківського й Одеського навчальних округів (статути, журнали, протоколи засідань екзаменаційних комісій, звіти тощо) дозволяє констатувати, що вже з моменту затвердження в 1834 році „Положення про домашніх наставників та вчителів”, особливо в досліджуваний період, в організації домашньої освіти та підготовці домашніх наставників накопичено значний досвід, систематизація й узагальнення якого набувають особливої актуальності в наш час і потребують його неупередженого переосмислення. 

Хронологічні межі дослідження обмежуються другою половиною Х1Х століття. Характерною рисою цього періоду стали позитивні зрушення у справі освіти: створення просвітницьких осередків (товариства допомоги гувернанткам та вчителькам, батьківські гуртки, комітети і т.д.), активізація національного і просвітницького руху, підвищення уваги просвітителів, педагогів і вчених до проблем домашньої освіти тощо. Надбанням цього періоду було також і прийняття значної кількості офіційно-нормативних постанов, положень про домашніх наставників, що суттєво вплинуло на мету, зміст і форми їхньої підготовки в досліджуваний період. 

Отже, актуальність проблеми підготовки педагогів – домашніх наставників, відсутність спеціального історико-педагогічного дослідження, в якому б цілісно були представлені питання теорії та практики підготовки домашніх наставників, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Теорія і практика підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття”. 

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану науково–дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені