Теорія і практика підготовки домашніх наставників в україні в другій половині ХІХ століття

У другому розділі “Теоретичні ідеї підготовки домашніх наставників у вітчизняній педагогічній теорії другої половини Х1Х століття” схарактеризовано становлення ідеї домашнього наставництва у світовій педагогічній думці минулого, простежено її динаміку, визначено внесок зарубіжних і вітчизняних педагогів, громадських діячів, учених досліджуваного періоду в розвиток проблеми організації підготовки домашніх наставників.

На основі вивчення багатьох історичних джерел у роботі виявлено, що інституція домашнього наставника-педагога, як наукова проблема, досліджувалась ученими, психологами, філософами минулого на теоретичному, експериментально-дослідному рівнях (обґрунтування сутності, складників підготовки домашніх наставників, визначення умов, засобів її формування тощо). 

Доведено, що ідея домашнього наставництва пройшла довгий шлях у своєму зростанні і на різних етапах історичного розвитку мала свої особливості: від окремих висловлювань з приводу доцільності, дієвості і значення домашнього навчання і виховання (Сократ, Платон, Аристотель) до грунтовного аналізу відмінностей між домашнім та суспільним вихованням дитини (Марк Фабій Квінтіліан „Краще вчити дітей удома чи слід віддавати до училищ?” розділ „Про виховання оратора”).

Подальший розвиток ця проблема набула в працях і педагогічній діяльності зарубіжних педагогів, філософів, просвітителів - І.Гербарта, К. Гельвеція, Д. Дідро, Я. Коменського, Дж. Локка, І. Песталоцці, Ж. Руссо та ін. Визначено, що першість теоретичного обґрунтування доцільності домашньої освіти належить Я. Коменському („Материнська школа”, „Посібник для материнської школи”, „Велика дидактика”) та Дж.Локку („Думки про виховання”, розділ “Про переваги домашнього виховання”), які розкрили переваги домашнього виховання дітей дошкільного віку перед суспільним. Ідеї Я. Коменського, Дж. Локка були сприйняті та творчо розвинуті І. Песталоцці, („Листи до вчителя Петерсона”, „Як Гертруда навчає своїх дітей”, „Лінгард та Гертруда”, „Книга для матерів”, „Щоденник Песталоцці про виховання його сина ”, „Лебедина пісня” тощо). За його глибоким переконанням, першими вихователями дитини є сім’я, де вона зіштовхується з різнобарвним життям і де в неї формуються почуття любові до батьків, родичів. Виходячи з цього, педагог наголошував на важливості та доцільності домашньої освіти.

У дисертації акцент зроблено на внесок у розвиток ідеї домашнього наставництва українського філософа-педагога Г.Сковороди, який декілька років був домашнім учителем Василя Томари. Заняття зі своїм учнем він проводив у формі бесіди, спонукаючи його до висловлювання власних думок, переконуючи свого вихованця в тому, що усвідомлювати істину краще самостійно, „бо нерозумно випрошувати те, чого можеш досягти самостійно” („На день народження Василя Тамари” та ін.). 

У ході дослідження з’ясовано, що саме у другій половині Х1Х століття прогресивно налаштовані громадські та освітні діячі здійснили розробку теоретичних засад підготовки домашніх наставників: обґрунтували її роль, сутність, визначили зміст, складники, форми та методи. Так, аналіз їхньої педагогічної спадщини, а саме: Х. Алчевської ”Півроку із життя недільної школи”, ”Передумане і пережите”, ”Книга для дорослих”, О.Водовозової „Розумове та моральне виховання дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку”, О. Духновича ”Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских”, П. Каптєрева ”Педагогічні курси для матерів та нянь”, ”Прислуга, як вихователька дітей в багатих сім’ях”, ”Енциклопедія сімейного виховання та навчання”, П. Лесгафта ”Сімейне виховання дитини і його значення”, ”Шкільні типи”, П. Литвинського ”Домашнє навчання: особливості шкільного і домашнього навчання”, Л. Модзалевського „До питання про виховання дітей у багатих сім’ях”, М. Миропольського ”Школа і суспільство. Приватна Харківська жіноча недільна школа”, В. Одоєвського ”Керівництво для гувернанток”, ”Досвід про педагогічні способи при початковій освіті дітей”, ”Наука до Науки”, ”Книжка дідуся Іринея”, М. Пирогова ”Питання життя”, ”Циркуляри по Київському навчальному округу”, К. Ушинського ”Листи про виховання спадкоємця престолу”, ”Про моральний елемент у вихованні”, ”Про користь педагогічної літератури”, ”Педагогічна поїздка до Швейцарії”, ”Людина як предмет виховання” тощо - свідчить про глибоке усвідомлення ними місії домашніх наставників, їхньої ролі і місця в формуванні в дітей християнських традицій і чеснот, ґрунтовних знань, умінь і навичок, розумових здібностей та моральних якостей в домашніх умовах.

У ході дослідження встановлено, що педагоги намагалися переконати громадськість у доцільності розвитку системи педагогічної підготовки вітчизняних домашніх наставників, в необхідності оволодіння ними широким спектром знань, зокрема з російської мови, арифметики, іноземних мов, історії, географії, малювання, танців, музики, рукоділля тощо. 

Характерними для педагогів другої половини Х1Х століття були пропозиції щодо обмеження прав та повноважень закордонних гувернерів, які насаджали іноземну мораль, нехтуючи вітчизняною і, як правило, не мали навіть спеціальної педагогічної освіти. 

Об'єктивно оцінюючи роль і значення домашньої освіти, педагоги виступали проти будь-яких крайностей у процесі навчання та виховання дітей в домашніх умовах. 

Аналіз історико-педагогічної літератури, тогочасних словників (Ф. Брокгауз, І. Ефрон, С. Гончаренко, А. Джуринський, Д. Латишина, С. Сірополко) дозволив визначити домашнього наставника як особу з вищою освітою, яка працювала з дітьми в умовах сім’ї, займалась їхнім всебічним розвитком й навчали таким предметам, як рідна мова, історія, іноземні мови, географія, катехізис тощо. Нормативні документи визначали статус домашніх наставників, як офіційно підпорядкованих Міністерству народної освіти урядовців, з певними перевагами, пільгами та нагородами. Метою та змістом діяльності домашніх наставників був всебічний розвиток дітей в дусі християнської моралі та надання їм початкової освіти. 

Отже, усвідомлюючи важливість і необхідність підготовки домашніх наставників, педагоги досліджуваного періоду визначали мету, зміст, завдання та пропонували широкий спектр засобів, методів, прийомів, шляхів та умов реалізації