Управління фінансовими ресурсами на Харківському державному приладобудівному заводі імені Т.Г. Шевченка

Толстикова О.В. стверджує, що в умовах ринкової економіки фінансисти, оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В ній якості капітал для фінансиста – об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал – це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів" [64].

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед – він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу" [64].

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми – зобов'язання і капітал". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностей.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства – отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову – максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій. З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала, реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу – це сума зобов'язань організації" [29]. Цікаво, що зовсім протилежної точки зору дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим" [23]. Не менш цікаве й висловлювання В.М. Опаріна: "Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" – близькі за змістом. Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого – не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу" [45].

 Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то і сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) – сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загальноприйнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого вдоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал.