Управління фінансовими ресурсами на Харківському державному приладобудівному заводі імені Т.Г. Шевченка

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського ліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і розрахунок доходів або надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов’язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ перший пасиву називається "власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом. Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там [50].

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що власне, спонукає виділяти їх в окрему, категорію? На це запитання тільки один, із вищенаведених авторів, а саме О.Д.Василик, дає впевнену відповідь: "...для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення" [12]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій – капіталу і доходу, і ми бачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі – з його капіталу, а треті і з капіталу, із доходу одночасно. В такій ситуації важко: не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією" [23]. 

На цьому фоні і на фоні визначення фінансових ресурсів І.В. Зятковським, є дещо суперечливою його думка, що основними ознаками фінансових ресурсів підприємств...є джерела їх входження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень [23]. Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу. 

Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких очікують певної віддачи. Згадаймо, про те, що власний капітал, як було вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам). 

Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

На доповнення до цієї думки І.В. Зятковський наводить ще одне міркування щодо фінансових ресурсів. Він, зокрема, пише: "І все-таки слід зважити на те, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва й обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів..." [23]. Автор фактично урізає обсяг фінансових ресурсів підприємства на обсяг позичених коштів лише на підставі терміну їх використання.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність всіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг – операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових – фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати у своєму обороті на певну дату, зокрема на