Управління комерційною діяльністю підприємства Великолепетиського хлібокомбінату

У слабо урбанізованих областях через об’єктивні відмінності в середньодобовій потужності борошномельних підприємств і хлібозаводів ускладнюється співпраця цих виробництв, повільно знижуються обсяги неефективних перевезень сировини в затареному вигляді. Роздрібленість мережі в сільській місцевості, перевага малих міст і селищ міського типу зумовлюють територіальний розподіл хлібопечення. Підприємства хлібопекарської галузі для безперебійного забезпечення населення хлібом і призупинення падіння темпів виробництва почали розвивати власну торговельну мережу, що дає змогу знизити транспортні витрати за рахунок відкриття кіосків і магазинів поруч з хлібозаводами. Якщо на початку 1991 року на балансі хлібозаводів було 216 торговельних підприємств, то в січні минулого – майже 1500. Роздрібний товарообіг власної торговельної мережі сягає 35 % загального обсягу виробництва продукції. 

Специфіка високо урбанізованих областей потребує потужних хлібозаводів та розгалуженої мережі торгівлі. Для них характерний знижений попит населення на хліб великої ваги та широкий асортимент продукції. Яскравим прикладом цього є столична область. За даними Антимонопольного комітету України в Києві 85% ринку хліба та хлібобулочних виробів забезпечують 9 крупних хлібокомбінатів і хлібозаводів міста. В області 50% ринку – це 9 інших крупних хлібокомбінатів і хлібозаводів (міста Біла Церква, Фастів, Васильків та ін.) Потужність хлібопекарської промисловості Києва становить 415,3 тис. т. хліба за рік, хоча й використовується на 57 %. Збільшується кількість міні-пекарень, котрі поступово заповнюють ринок.

Спад виробництва в згадуваних галузях спостерігається на підприємствах Вінницької, Кіровоградської, Львівської, Одеської, Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської та Харківської областей. Останнім часом фінансовий стан борошномельної і хлібопекарської промисловості значно погіршився через утримання органами місцевої влади цін на хліб та хлібобулочні вироби, а також завдяки випереджаючому зростанню цін на основні види сировини і паливно-енергетичні ресурси. З 1995 по 2000 р. р. рентабельність виробництва скоротилась з 11,9 % до 6,6 %, а близько 20 підприємств у Київській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській і Харківській областях працюють з відчутними збитками.

Із 225 промислових підприємств, які перебувають на самостійному балансі харчова промисловість налічує 102 підприємства. За формою власності підприємства розподіляються наступним чином:

акціонерні товариства – 61,9%. Це товариства, які створені фізичними та юридичними особами, на базі майнового та фінансового вкладу в статутний фонд;

державні – 7,3%. Базуються на загальнодержавній власності;

спільні підприємства – 9,5%. Тобто це підприємства, власність яких базується на об’єднанні власності різних власників;

інші підприємства – 21,3%. 

Виробництво хліба та хлібобулочних виробів дуже швидко зменшується. Це пов’язано з низькою купівельною спроможністю населення та раціональністю використання хліба. Ряд підприємств державної та комерційної торгівельної мережі менше замовляють продукції, оскільки торгівля хлібом стала збитковою.

У борошном елів і пекарів України, безперечно, є перспектива. Можна також значною мірою підвищити ефективність виробництва та поліпшити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку. Галузь хлібопродуктів уже не один рік забезпечує соціальний спокій у державі. Навзаєм вона хотіла б лише одного – розумного оподаткування, а відтак і розвитку власної виробничої бази, оптимального ціноутворення і чесного партнерства. Решту борошномели і пекарі забезпечать самі.

 

 

Хлібний ринок у місті Херсоні практично повністю завантажений вітчизняною продукцією. А завдяки жорсткій конкуренції хлібобулочні вироби, що витікають у Херсоні, мають високу якість. Цікавий факт: у супермаркетах Західної Європи продається лише 5 – 6 сортів хлібу. Більш того, в західних країнах хліб, відповідний нашому “Дарницькому” чи “Запашному”, коштує від 2-х доларів за хлібину.

Щоденно херсонці з’їдають 50 – 60 тон хлібу. Історія розвитку “пострадянського” хлібного ринку в Херсоні коротка, але динамічна. Його початком можна вважати початок 90-х, коли з’явились не державні фірми-виробники хліба. Тоді асортимент спробуваного хліба був надзвичайно мізерний і господаркам доводилося випікати його в домашніх умовах по оригінальних рецептах.

Приватники миттєво зреагували на виникнення попиту, на різноманітність. Так з’явився перший зразок хліба європейського стандарту, відомий, як “турецький батон”. Державним монопольним структурам так і не вдалося опанувати його виробництво. Тому через усі інформаційні канали була розгорнута кампанія антиреклами цього виду хліба. Так чи інакше, але через кілька років крива попиту повернулась до “щільних” видів хліба, таким як “Подовий” та “Дарницький”. Приватні виробники знову – таки відреагували першими – стали покращувати технологію виробництва цих видів хліба й розробляти свої власні сорти хліба, які, в наслідок, перевершили за властивостями звичні радянські.

Власно почали застосовувати новітні технології обробки тіста завдяки чому хліб не черствіє декілька днів. При цьому мова йде не про якість отруйні біодобавки, а про цілком природний процес бродіння.

У Херсоні піонером новітніх технологій хлібовиробництва є агрофірма “ХЕТЕКО”. Перша продукція під цією торговою маркою з’явилася ще в 1995 році і з того часу фірма не втратила лідерства.

Час показав, що херсонському виробнику необхідний лише невеликий технологічний поштовх, для покращення якості і розширення асортименту продукції що виробляється. Характерний приклад із історії знову ж таки “ХЕТЕКО”. Відомі сорти “Мармуровий” та “Тостовий”, що стали хлібними хітами цього сезону, херсонців навчили випікати австрійські фахівці. Однак вже зараз ці види хліба виготовляються по оригінальній покращенній технології, і Іїній якості дивуються вчителі – австрійці. Таке ж саме стосується і круасанів. Паризькі булочки нас навчили випікати французькі фахівці