Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Предмет:

Тип роботи:

Дипломна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

юридичну форму вираження його норм. Відповідно, юридична сила, юридична форма необхідна нормам права, щоб вони стали реальними (а не тільки в писаній формі) регуляторами суспільних відносин. Закон-це сила, яка приводиться в рух органами примусу. Поштовхом, примусом для початку нормативіської діяльності є об'єктивні фактори, діючі в системі суспільних відносин. Зміна в структурі суспільних відносин, початок переходу до ринкових відносин в Україні викликало потребу в нормативізмі в широких масштабах. Закони приймаються законодавчими органами держави, або в деяких випадках всенародним референдумом. Закон володіє вищою юридичною силою, отже прийняття закону, чи законодавчий процес являє собою серйозну діяльність, яка поділяється на ряд стадій. Нормативізм не обмежується законодавчою діяльністю парламенту. Нормативно-правові акти створюються також органами виконавчої влади, відомствами, суспільними організаціями.

3.3 Типологія право розуміння та її критерії

Типологія, тобто розчленування системи об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі або тину широко використовується у різноманітних галузях знань. Не є винятком у цьому відношенні також правознавство, хоча у ньому, як і в деяких інших галузях знань, поряд з терміном типологія вживається термін «класифікація» (в юриспруденції цей термін навіть більш популярний порівняно з терміном «типологія»). Не зупиняючись на з'ясуванні певних відмінностей між названими термінами, зазначу, що етимологічно вони якщо й не повністю ідентичні, то принаймні досить близькі за змістом. Типологія за тлумачним словником української мови є нічим іншим як класифікацією за спільними, найбільш суттєвими ознаками.

З урахуванням наведених застережень під типологією праворозуміння слід розуміти розчленування за певними найбільш суттєвими ознаками такого цілісного, системного утворення як праворозуміння на відповідні складові – типи.

Тип праворозуміння, у свою чергу, можна визначити як зумовлений світоглядною позицією пізнаючого суб'єкта образ права, що відображає найбільш суттєві, відповідно до цієї позиції, ознаки права.

Багатоманітність підходів до праворозуміння зумовлює множинність і критеріїв його типології. Вона може проводитись за найрізноманітнішими ознаками.

Так, залежно від ставлення до «основного питання філософії» – співвідношення матеріального й ідеального – можна виокремити матеріалістичний та ідеалістичний типи праворозуміння. У свою чергу, в межах цих типів праворозуміння виокрмлюють такі їх види: метафізичний, механічний, економічний (матеріалістичний тип) ; теологічний, натуралістичний, формально-догматичний тощо (ідеалістичний тип).

Залежно від особливостей та масштабів використання надбань іншюш; галузей знань у підходах до праворокс зуміння воно, як уже зазначалось, мозм же бути розчленовано на такі типи як феноменологічний, герменевтичний, антропологічний, психологічний, синергетичний тощо. Причому перелік типів праворозуміння за цим критерієм ніколи не буде завершеним оскільки, з одного боку, у праві, мабуть, завжди залишатимуться аспеки, сторони, сфери буття, які з тих чи інших причин перебуватимуть поза цією типологією, а з другого – з розвитком міжнаукових інтеграційних процесів виникатимуть нові наукові напрями, які впливатимуть на праворозуміння, про що згадувалося вище.

Залежно від ставлення до права різних народів і тих чи інших цивілізацій виокремлюють такі типи праворозуміння: європейський (християнський), мусульманський або ісламський, індо-буддійський, китайсько-конфуціанський, японський. Інколи до них додають євразійський або навіть російський.

Очевидно, перелік типів праворозуміння за цим критерієм також може бути змінений (у бік скорочення чи, навпаки, розширення), залежно від ставлення того чи іншого дослідника до критеріїв виділення цивілізацій та, відповідно, їх кількості. Як свідчать останні публікації, зокрема зарубіжних авторів, розбіжності у поглядах на ці питання зберігаються.

Залежно від розмежування чи ототожнення права і закону виокремлюють юридичний (від jus – право) і легістський (від lex – закон) або позитивістський і непозитивістський типи праворозуміння.

У літературі зустрічаються також інші критерії типології праворозуміння. Проте чи не найпоширенішим із цих критеріїв залишається «ідеологічний», тобто вихідні концептуальні ідеї, які визначають зміст праворозуміння.

Відповідно до нього виокремлюються природно-правовий (юснатуралістичний), юридико-позитивістський (нормативістський) і соціологічний типи праворозуміння. Незважаючи на відсутність єдності поглядів щодо соціального значення цих типів праворозуміння, переважна більшість дослідників схиляється до того, що кожний з них ґрунтується на певних світоглядних підвалинах, які, у свою чергу, відображають реальні грані, аспекти права як феномену.

Саме останній момент стимулював пошук шляхів до синтезу, інтеграції здобутків зазначеної типологізації, яка була започаткована в середині XX ст. американським філософом права Дж. Холлом, а нині набула популярності й на теренах колишнього СРСР, зокрема в Україні.

Попри те що науковий інтерес до так званої інтегративної юриспруденції на пострадянському просторі помітно зріс, про що свідчить, зокрема, включення відповідних підрозділів до низки підручників із загальної теорії права і філософії права, запитання, поставлене у 2003 р. О. Мартишиним – «Чи поєднані основні типи розуміння права?», – не має однозначної відповіді й сьогодні[19, 28].

Очевидно, в межах поширених поглядів на праворозуміння як на виключно наукову категорію це запитання навряд чи можна вирішити.

Наблизити до його вирішення спроможне, на мою думку, більш широке трактування праворозуміння як процесу і результату не лише цілеспрямованої наукової діяльності, а й як осягнення і сприйняття образу права в суспільній правосвідомості загалом.

Хоча правосвідомість є формою освоєння і відображення правової дійсності, вираженою в системі ідей, поглядів, теорій, емоцій та настроїв, праворозуміння, як слушно зазначає М. Вопленко, завжди виступає систtмостворюючим стрижнем правосвідомості. У цьому відношенні запропоноване П. Рабіновичем визначення праворозуміння як відображення у людській свідомості того