Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Предмет:

Тип роботи:

Дипломна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

людська особистість; природні, невід'ємні, невідчужувані права людини є первинними, вихідними та непорушними стосовно будь-яких приписів держави; історичної: право розвивається разом з життям народу, відображаючи його національні особливості і рівень культури; правова спадщина у вигляді норм-звичаїв є історично-правовою цінністю; психологічної: норми права впливають на життя суспільства через правосвідомість його членів; при створенні законів необхідно враховувати соціальну психологію, а при застосуванні ― психологічний світ індивіда; соціологічної: право існує у нерозривному зв'язку з суспільними відносинами, які і є об'єктом правового регулювання; без реалізації в правовідносинах законодавчі норми є недієвими; нормативістської і аналітичної: формальна визначеність права є засобом забезпечення його загальнообов'язковості, засобом чіткого окреслення правового статусу особи і громадянина, визначення міри державного примусу у випадках порушення норм права, засобом суттєвого полегшення можливості керуватися правовими вимогами на практиці; державно-владний характер права посилює його регулятивний потенціал. У сучасній вітчизняній юридичній літературі різноманіття підходів до праворозуміння оцінюється позитивно. Інша оцінка була б невірною, оскільки право (про що неодноразово зазначалося) явище складне і багатогранне, а тому потребує множини підходів у вивченні. Кожний із підходів до розуміння права (істиність якого доводить окрема правова школа) спрямований на дослідження однієї або групи споріднених ознак, що характеризують право як соціальний феномен. Кожний з підходів робить наголос на якійсь одній з багатьох форм прояву права.

Тому їх зміст обмежений, хоча, без сумніву, корисний. Отже, чим більше використано підходів у вивченні права, тим змістовнішим є наше уявлення про його природу. Тільки в межах інтеграції правових поглядів можливе окреслення шляхів пізнання права в повному обсязі. Окремо взята правова теорія неспроможна дослідити сутність права цілісно, дати всебічну характеристику права. Прагнення осмислити право як цілісне суспільне явище і обумовлює необхідність інтегративного підходу до праворозуміння. Використання в юридичній науці інтегративного розуміння права дозволяє уникнути протиставлення різноманітних правових поглядів та абсолютизації одного з них і, як наслідок цього, дозволяє уникнути однобічності в правових дослідженнях.

Юридична наука потребує синтезуючого вирішення проблеми праворозуміння, яке б спиралося на досягнення різних правових шкіл. Вчені-правознавці повинні зосередити увагу на осягненні суті ідеї єдності різноманіття, за допомогою якої стає можливим вивчення цілісності будь – яких правових явищ. Протиставлення різноманітних концепцій права є свідченням наукової неповноцінності, адже призводить до затьмарювання певною правовою теорією усіх інших. Сьогодні потрібно спрямовувати з усилля не на культивування окремої правової ідеї, а на пошук гармонії між численними (і по-своєму цінними) правовими поглядами. Таким чином, інтегративне розуміння права є наслідком теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності, яке базується на комплексному використанні досягнень природної, історичної, психологічної, соціологічної, нормативістської і аналітичної шкіл права, які у своїй гармонічно синтезованій єдності відображають широке, багатоаспектне бачення права: його сутності (природи), джерел, процесів формування і функціонування, призначення в житті окремої людини, суспільства, держави. Різноманіття підходів до розуміння права обумовлює існування різних його визначень. Кожне з них є результатом дослідження певного аспекту права і жодне з них не є перешкодою для можливості існування усіх інших. Різні визначення права мають власну пізнавальну і практичну цінність і в своїй сукупності дають багатовимірне уявлення про його природу. Кожна правова школа відкриває в праві його особливу властивість, але жодна з них не відображає усіх форм його буття. Таке відображення можливе лише при всебічному вивченні права. Для представників останньої є очевидним той факт, що різним аспектам права відповідають різні визначення. Тобто інтегративна школа права передбачає множинність дефініцій права. Часи однієї псевдонаукової «істини» в юриспруденції вже минули. Моністичний підхід до визначення права є показником його однобокого сприйняття. Сьогодні такий підхід є неприйнятним. Те, що плюралізм правових ідей є ознакою демократичного суспільства, ― аксіома. Право як явище єдине, але його сутність можна розкрити лише через множинність визначень, кожне з яких є його фрагментарною характеристикою. Тому спроба дати інтегративне визначення права не призведе до охоплення однією дефініцією усіх якостей права і усіх його зв'язків з іншими правовими явищами. Відобразити такі зв'язки в усій повноті, дати розгорнуту характеристику права може лише правознавство в цілому.

Таким чином, поряд з інтегративним розумінням права не може існувати його інтегративного всеохоплюючого визначення, оскільки: 1) інтегративне розуміння права передбачає множинність окремих дефініцій права; 2) багатоаспекне розуміння права (яким і є інтегративне розуміння) неможливо втиснути в певні межі. Поряд з такими висновками цілком правомірно постає питання: з якого визначення починається розуміння сутності права? Кожне визначення права є цінним, але усвідомлення сутності права починається з того із них, яке пов'язане з такими фундаментальними категоріями як «свобода», «справедливість», «рівність». Ці категорії наповнюють життя людини сенсом. Отже, вихідне визначення права можна сформулювати таким чином: право ― це справедлива і рівна міра свободи людей, яка є основою регулятивної системи їх суспільства.

Якщо дана дефініція права не буде визнана в юридичній науці вихідною, то інше його визначення, а саме, право як сукупність офіційно встановлених норм, може втратити свій первинний зміст (зміст владно-правового регулятора суспільних відносин) і отримати суто каральне забарвлення. Це призведе до «випадання» з правознавства найголовнішого ― самого права. Його місце посяде «витвір» законодавця, який може і суперечити невід’ємним правам людини. Тобто юридична наука втратить свій предмет. Сучасному суспільству необхідна остаточна переорієнтація праворозуміння: