Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

На засадах об’єктивно-діалогічного, етико-гуманістичного підходу та провідних положень історії й теорії педагогіки, нової парадигми виховання, сучасної філософії освіти, людинознавчих і культурологічних дисциплін нами розроблено теоретичні основи варіативної цілісної концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя в сучасних соціально-економічних реаліях. Вона грунтується на підході до загальнопедагогічної підготовки як процесу, який має мету, зміст, структуру і функції, раціонально поєднує в собі керуючу й керовану підсистеми, що цілеспрямовано конструюються і розвиваються. Отже, загальнопедагогічна підготовка – це об’єктивно існуючий процес навчання (викладання і учіння), засвоєння майбутнім педагогом професійних знань, вироблення відповідних умінь та навичок; формування у нього позитивних соціальних і пізнавальних потреб самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення та самореалізації; досягнення з цією метою єдності педагогічної теорії і шкільної практики, науковості, культуровідповідності, фундаментальності, мобільності знань, у чому передусім полягає сутність загальнопедагогічної підготовки вчителя. 

Теоретико-методичний аспект концепції загальнопедагогічної підготовки може бути реалізованим за умов дотримання основних принципів функціонування загальнопедагогічної підготовки (науковості, історизму й інноваційності, неперервності та системності, особистісно орієнтованого формування майбутнього вчителя), на основі, по-перше, єдності теоретичних педагогічних знань і практичних умінь та навичок як форми їх збереження й використання в професійній діяльності; по-друге, в забезпеченні цілісності, елективності і наступності педагогічних знань у багаторівневій педосвіті при підготовці бакалаврів, спеціалістів та магістрів; по-третє, використанні відповідних технологій досягнення інтеграції теоретичних й історичних знань, а також диференціації методики викладання дисциплін педагогічного циклу. 

Застосування досягнень педагогічної теорії і практики роботи педвузів України ХІХ – першої чверті ХХ ст. буде сприяти становленню системи національної освіти, слугуватиме підготовці педагогічних кадрів сучасної генерації, формуванню в суспільстві нової педагогічної свідомості. 

 

 

1. Виявлено і проаналізовано: соціально-економічні передумови процесу становлення та розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя ХІХ – першої чверті ХХ ст. (помірковано-ліберальні реформи початку ХІХ ст., промисловий переворот кінця 30-х- початку 80-х рр., відміна кріпосного права (Маніфест 1861 р.) та реформи 60-х років ХІХ ст., революція 1905-1907 рр. ; революційні події 1917 р., утворення УНР, Гетьманату і Директорії (1917-1919 рр.) і відповідні цим періодам проекти економічних, соціальних, політичних перетворень, спроби їх здійснення; встановлення влади Рад, політика “воєнного комунізму”, неп, індустріалізація та колективізація (20-ті роки ХХ ст.) ; суспільно-політичні передумови й національно-філософські течії (перша половина ХІХ ст. – масонство, декабристський рух, заснування таємних політизованих гуртків у вищих закладах освіти; друга половина ХІХ ст. – громадівський рух (60-80-ті роки), діяльність “Молодої України” (кінець 80-х – початок 90-х рр.) ; кінець ХІХ – початок ХХ ст. – розвиток академічної філософії, виникнення українських політичних партій; 1917-1919 рр. – період визвольних змагань українського народу, відродження української національної ідеї; 20-ті роки – встановлення однопартійності, політика коренізації (українізації), посилення загальнодержавного курсу на побудову комуністичного суспільства. Все це вплинуло на еволюцію та варіативність змісту загальнопедагогічної підготовки вчителя і знайшло відображення в авторських навчальних курсах педагогічного спрямування, розроблених професорсько- викладацьким складом вищих закладів освіти ХІХ ст. 

Серед них – Й.Б. Шад, О.Г. Рейніш, М.О. Лавровський (Харківський університет) ; Ф. Костек, О. Бартошевський, К. Твардовський (Львівський університет); М.Д. Курляндцев, Й.Г. Міхневич, Х.Г. Гассгаген (Новоросійський університет) ; С.С. Гогоцький, П.С. Авсенєв, О.М. Новицький (університет Св. Володимира) ; національно-філософська ідея також знайшла відгук у загальнопедагогічній підготовці вчителя, зокрема у науковій та педагогічній творчості В.Б. Антоновича, М.П. Василенка, В.К. Винниченка, Й.Ю. Гермайзе, М.С. Грушевського, Б.Д. Грінченка, М.П. Драгоманова, О.В. Духновича, С.О. Єфремова, О.Ф. Музиченка, І.І. Огієнка, С.Ф. Русової, М.О. Скрипника, І.М. Стешенка, І. Франка, Я.Ф. Чепіги, О.Я. Шумського та інших); організаційно-педагогічні передумови становлення загальнопедагогічної підготовки (1) державні та урядові освітні реформи (1802-1804 рр., 60-х років ХІХ ст. та початку ХХ ст.) ; 2) становлення державної системи народної освіти; 3) поширення мережі державних закладів вищої педагогічної освіти: педагогічних інститутів (1811-1859 рр.) та педкурсів (1860-1867рр.) при університетах; створення в 70-х роках ХІХ – на початку ХХ ст. самостійних вищих навчальних закладів (Ніжинського історико-філологічного інституту (1875 р.), Вищих жіночих педагогічних курсів (з 1878 р.), Фребелівського педагогічного інституту (1907 р.) ; функціонування вчительських інститутів, які хоч і не давали вищої освіти, але заклали підгрунтя подальшого розвитку загальнопедагогічної підготовки; 4) відкриття вищих педагогічних навчальних закладів на громадських і приватних засадах, що певною мірою компенсувало недосконалість мережі державних; 5) унікальність навчального процесу, автономність програм окремих вищих навчальних закладів, що зумовлює своєрідність розвитку загальнопедагогічної підготовки в кожному з них, зокрема в університетах, а отже, вимагає окремої характеристики її змісту за хронологією відкриття того чи іншого педагогічного навчального закладу з наступним зіставно-порівняльним аналізом; 6) пошуки оптимальної моделі педагогічного інституту, виникнення численних проектів організації підготовки вчителів). 

2. Процес становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя ― φе закономірна, послідовна зміна в її змісті та структурі, відповідно до певних історичних етапів, що характеризується професійно-педагогічною спрямованістю. Він має мету, зміст, структуру, функції, раціонально поєднує в собі керуючу й керовану підсистеми, котрі цілеспрямовано конструюються і розвиваються. Як соціально-педагогічний феномен процес розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя ХІХ