Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

Таким чином, на початок XX ст. у вищих закладах освiти загальнопедагогiчна пiдготовка характеризується багатопредметнiстю, рiзними за змiстом i структурою навчальними курсами. Педагогiка починає усвiдомлюватися як самостiйна навчальна дисциплiна, хоч здебільшого пiд цiєю назвою розглядається лише “Теорiя виховання”. Як правило, обов’язковими компонентами теоретичної загальнопедагогiчної пiдготовки вважаються: наука про виховання, iсторiя педагогiки, дидактика, училищезнавство, частковi методики, психологiя. В окремих закладах педагогiчної освiти структура загальнопедагогiчної пiдготовки доповнюється таким комплексом предметiв: “Душа дитини”, “Гiмназiйна педагогiка”, “Педологiя”, “Анатомо-фiзiологiчнi особливостi дитячого вiку”, “Вчення про дiтей, важких у виховному вiдношеннi”, спецiалiзованими курсами за персоналiями. Яскраво виявляється виховний аспект (навчальні курси: “Вчення про християнську моральність”, “Природа як фактор виховання” та інші). Обов’язковою на старших курсах стає педагогiчна практика, що проходить у два етапи: 1) спостереження й аналiз урокiв досвiдчених учителiв; 2) проведення практикантами пробних i залiкових урокiв з наступним їх обговоренням. Щодо сутності загальнопедагогічної підготовки вчителя, то спостерігається тенденція до забезпечення єдності теорії і практики, досягнення науковості, відповідності соціокультурному рівневі розвитку суспільства, мобільності одержаних педагогічних знань, умінь і навичок. 

Зміст загальнопедагогічної підготовки доцільно представити у єдності загального і специфічного в кожному з обгрунтованих етапів за такими хронологічно вибудованими його складовими: філософсько-педагогічним, релігійно-педагогічним, психолого-педагогічним, прагматично-педагогічним, педолого-експериментальним, соціально орієнтованим, професійно зумовленим. 

У третьому розділі -“Специфіка розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя в період національно-визвольних змагань українського народу 1917-1919 рр. : Української Народної Республіки (Центральної Ради), Гетьманату і Директорії УНР” -проаналізовано процес, розкрито основні тенденції, особливості, суперечності й закономірності, визначено зміст та структуру загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти України перехідного періоду. 

Перебудова вищої педагогiчної освiти періоду 1917-1919 рр. пов’язувалась здебiльшого з реконструкцiєю вчительських iнститутiв шляхом їх злиття з вищими педагогiчними курсами, утворенням низки нових вищих навчальних закладiв переважно унiверситетського типу та рiзного рiвня вчительських курсiв, у тому числi курсiв українiзацiї, спостерігається тенденція до багаторівневої педагогічної освіти. Ретроспективний логiко-системний аналiз переконливо доводить, що філософсько-педагогічне спрямування та переважно класично-унiверситетський пiдхiд до викладання дисциплiн педагогiчного характеру в цей перiод змiнювалися суто професiйно-педагогiчним. Зокрема, всi дисциплiни в педагогiчних закладах освiти, як правило, розподiлялись за двома головними блоками: загальним та спецiальним. Теоретична загальнопедагогiчна пiдготовка входила до загального блоку дисциплiн i характеризувалась багатопредметнiстю й iнформативною насиченiстю. 

Допомiжними вважались малювання, спiви, вивчення дитячої лiтератури. Загальнопедагогiчна пiдготовка вчителя не була позбавлена впливу філософії, богослов’я, особливо в такому роздiлi, як “Теорiя виховання”. Деякi педагогiчнi заклади освiти з метою унаочнення, а отже, поглиблення загальнопедагогiчної пiдготовки органiзовували педагогiчнi музеї та кабiнети. Методики окремих дисциплiн входили до блоку “Спецiальнi предмети”, спостерiгалась тенденцiя до створення інтегративних курсiв. Отже, в змісті загальнопедагогічної підготовки мали місце напрями, які були характерними для кінця ХІХ – початку ХХ ст. (професійно зумовлений, релігійно-педагогічний, психолого-педагогічний та ін.), що в цей період розвивалися під впливом ідей українізації і національного відродження. Виникає планетарне спрямування її розвитку. Практична загальнопедагогiчна пiдготовка вважалась логiчним продовженням теоретичної i проходила на старших курсах педагогiчних закладiв освiти. Ретроспективний логiко-системний аналiз дозволив виокремити такi складовi педагогiчної практики: психологiчнi спостереження за учнями, вiдвiдування урокiв досвiдчених учителiв та їх обговорення, чергування практикантiв у школах, пробнi уроки з їх докладним аналiзом, конференції. Поширеним у практичнiй загальнопедагогiчнiй пiдготовцi було проведення екскурсiй на виробництво, започаткування при вузах земельних дiлянок, праця в ремiсничих майстернях тощо. У загальнопедагогiчнiй пiдготовцi цього перiоду утверджується iдея “єдиної трудової школи”. Виділяються тенденції українізації та етнізації загальнопедагогічної підготовки (змістово-процесуального характеру), виявилась структурно-організаційна тенденція до створення закладів педагогічної освіти університетського типу, сутнісно-визначальна – провідної ролі предметів педагогічного циклу у формуванні особистості вчителя й актуально-розвивальна тенденція орієнтації на професійно-особистісну загальнопедагогічну підготовку вчителя. 

Таким чином, специфіка розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя в період визвольних змагань українського народу 1917-1919 рр. полягала в професіоналізації її змісту, на який великий вплив мала політика українізації та ідея національного відродження, прагнення до творчості у створенні самобутньої системи педагогічної освіти. 

У четвертому розділі -“Творчі пошуки системи, моделей, новітніх освітньо-професійних програм загальнопедагогічної підготовки вчителя в педвузах України 1920-1928 рр. ”- обгрунтовано основні напрями