Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

Мета загальнопедагогічної підготовки полягає у формуванні вчителя, який володіє фундаментальними знаннями науково-педагогічної теорії, мобільними, культуровідповідними загальнопедагогічними вміннями і навичками. 

Конкретно-історична сутність загальнопедагогічної підготовки – поняття стабільне, проте воно може зазнавати змін залежно від розвитку змісту та структури, що є певним чином упорядкованою сукупністю теоретичних і практичних складових, хронологічно обгрунтованих напрямів, які характеризують загальнопедагогічну підготовку вчителя у відповідних соціально-економічних умовах. Таким чином, сутність загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій педагогічній школі досліджуваного історичного періоду полягає в досягненні єдності педагогічної теорії і практики, а також науковості й культуровідповідності, фундаментальності та мобільності знань. Загальнопедагогічна підготовка є спільною для всіх педагогів, незалежно від їх фаху. 

Істинність педагогічних знань перевіряється шкільною практикою. Водночас педагогічна теорія обслуговує її, тому теорія і практика загальнопедагогічної підготовки розглядаються в органічному зв’язку, взаємодії та єдності. До структури загальнопедагогічної підготовки вчителя включаємо предмети педагогічного циклу й усі види педагогічної практики у їх постійному наближенні до єдності та взаємозумовленості. 

Отже, загальнопедагогічна підготовка передбачає вивчення студентами теоретичних педагогічних дисциплін, формування на основі одержаних знань професійних умінь і навичок, залучення майбутнього вчителя до системи неперервної педагогічної практики, засвоєння елементів педагогічної техніки, що в сукупності забезпечує пізнання й оволодіння основами професійно-педагогічної діяльності. 

Історичний період ХІХ – першої чверті ХХ ст. характеризується глобальними перетвореннями, передусім соціально-економічного змісту, а також суспільно-політичними суперечностями, революційними подіями, зміною влади та урядів. У цей період значна частина України перебуває в складі Російської імперії. На початку ХІХ ст. розпочинається реформування, відбувається промисловий переворот (кінець 30-х – початок 

80-х рр.), відміна кріпосного права (Маніфест 1861р.) та реформи 60-х років ХІХ ст., революція 1905-1907 рр. Революційні події 1917 р. ознаменували повалення монархічного режиму, встановлення влади Тимчасового уряду, а з березня 1917 р. – Української Народної Республіки, згодом Гетьманату і Директорії (1918-1919 рр.) та відповідні цим періодам проекти економічних, політичних перетворень, спроби їх здійснення. З перемогою більшовиків, установленням влади Рад пов’язана політика “воєнного комунізму”, непу, індустріалізації та колективізації. Безперечно, соціально-економічні і суспільно-політичні зміни в Україні ХІХ – першої чверті ХХ ст. не могли не зумовити своєрідність розвитку системи вищої професійної освіти, зокрема педагогічної, її основних тенденцій, а отже, і соціальну детермінованість загальнопедагогічної підготовки вчителя, визначення особливостей періодизації становлення та розвитку її сутності, структури й змісту. 

Ці соціально-економічні перетворення вимагали більш високої організації та впорядкування освітніх процесів. У 1802 р. утворюється Міністерство народної освіти, визначився основний підрозділ Міністерства, на який, насамперед, покладалися обов’язки організації освіти – Головне правління училищ. У 1803 р. були затверджені “Попередні правила народної освіти”, через рік – “Статут університетів Російської імперії” та “Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам”. Уся діяльність університетів визначалася статутними вимогами (1804 р., 1835р., 1863 р. і 1884 р.). Започатковувалося структурування освіти. Провідними були прогресивні тенденції наступності, безстановості та безкоштовності освіти, проте розвитку в цей період вони не отримали. Із створенням у 1803 р. (1805 р.) першого у Східній Україні Харківського імператорського університету і відповідного навчального округу, до якого входило 372 навчальних заклади, виникає об’єктивна необхідність загальнопедагогічної підготовки. Вона зумовлена наявністю чотирьох відділів, згодом факультетів. Історико-філологічний, фізико-математичний та юридичний розпочали підготовку студентів до викладацької діяльності. Становлення загальнопедагогічної підготовки пов’язане з відкриттям педагогічних інститутів при університетах: Харківському (1811 р.) та Київському (1834 р.). У цілому, діяльність Харківського і Київського університетів полягала у двох взаємозумовлених напрямах: 1) управлінському, що реалізовувався через діяльність учительських комітетів, відкриття навчальних закладів, їх методичне забезпечення; 2) професійно-педагогічному, який характеризувався створенням університетських педагогічних інститутів. Процес розвитку освіти визначався непослідовністю і суперечностями, що спричинялося кризовими явищами в соціально-економічному й суспільно-політичному житті країни. 

Наступний етап розвитку вищої школи позначився Статутом Імператорських Російських університетів (1863 р.), який за змістом був демократичнішим від попереднього. Вперше було позитивно розв’язане питання про допуск жінок до навчання в університети, в Російській імперії створено десять навчальних округів (замість шести існуючих). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет, який став науково-навчальним центром Одеського навчального округу. В його складі налічувалося три факультети, почала формуватися позааудиторна діяльність наукових гуртків і товариств. Отже, однією з головних тенденцій розвитку освіти в Російській імперії ХІХ ст., а відтак і в Україні, стало відкриття вищих навчальних закладів (університетів) у центрах промислово розвинених регіонів з метою підготовки переважно промисловців, лікарів та юристів. Значна кількість випускників направлялася в школи, що зумовило започаткування вищої педагогічної освіти на базі університетів: педагогічні інститути (1811-1859 рр.) і педагогічні курси (1860-1867 рр.). Це викликало до життя об’єктивну потребу в педагогічній підготовці, загальній для всіх майбутніх педагогів, незалежно від фаху, що визначається нами як загальнопедагогічна підготовка. 

Провідними ідеями освітніх процесів 1917-1919 рр. слід вважати: надання вирішального значення у підготовці педагога