Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

-визначена конкретно-історична сутність та з’ясований зміст загальнопедагогічної підготовки, що представлений у дослідженні такими хронологічно вибудованими напрямами: філософсько-педагогічним, релігійно-педагогічним, прагматично-педагогічним, психолого-педагогічним, педолого-експериментальним, соціально орієнтованим, професійно зумовленим (у вищих закладах освіти ХІХ ст.) ; соціально перетворюючим, раціоналістичним, політехнічним, гуманістичним, мистецько-педагогічним і планетарним (у педвузах початку ХХ ст.) ; 

-виявлені складові структури загальнопедагогічної підготовки вчителя: 1) теоретична загальнопедагогічна підготовка (педагогіка, історія педагогіки, зарубіжні педагогічні течії, педологія, педагогіка особистості, педагогіка колективу, дитячий рух, дитяча психологія, особливості психічного та фізіологічного розвитку дитини, методики окремих предметів, тонічне, образотворче мистецтво, драматизація, дикція, художнє виховання тощо) ; 2) практична загальнопедагогічна підготовка (педагогічна, громадсько-педагогічна, політехнічна, виробничо-педагогічна (агроіндустріальна), педологічна, експериментально-педагогічна, методична й інші практики), що склалася на кінець 20-х років ХХ ст. ; 

-встановлені й класифіковані тенденції загальнопедагогічної підготовки вчителя (сутнісно-визначальні, змістово-процесуальні, структурно-організаційні, актуально-розвивальні) з урахуванням факторів еволюції та з’ясованих особливостей сучасного стану вищої педагогічної освіти в Україні; виявлені та підтверджені основні соціально-педагогічні суперечності й закономірності процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя відповідно до розробленої періодизації; 

-сформульовані висновки й узагальнення, що розкривають теоретичний доробок закладів вищої педагогічної освіти та творчий внесок окремих педагогів: С. А. Ананьїна, Г. Г. Ващенка, С. С. Гогоцького, Б. Д. Грінченка, М. О. Лавровського, І. О. Сікорського, К. Д. Ушинського, Г. І. Челпанова та інших; 

-обгрунтовані науково-теоретичні засади авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя, що полягають в особистісно орієнтованому формуванні й самовихованні майбутнього вчителя на основі, по-перше, єдності теоретичних педагогічних знань та практичних умінь і навичок як форми їх збереження й використання в професійній діяльності; по-друге, цілісності, елективності та наступності педагогічних знань у багаторівневій педосвіті при підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів; по-третє, у використанні відповідних технологій та методів досягнення інтеграції теоретичних й історичних знань, а також диференціації методики викладання дисциплін педагогічного циклу. 

Поряд із виділеними захищаються всі положення, висновки й узагальнення, зроблені в дисертації. 

Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації обговорювались на засіданнях ученої ради, лабораторій педагогічної освіти, педагогіки і психології вищої школи Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, кафедр педагогіки та педагогіки і психології початкового навчання Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, педагогічної ради освітньо-виховного й наукового комплексу “Апогей” (м. Київ), президії Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на Міжнародних конференціях і науково-практичних семінарах (Полтава, 1988; Чебоксари, 1988; Москва, 1989; Київ, 1996; Ніжин, 1998), Всеукраїнських симпозіумах (Сімферополь, 1996; Харків, 1996; Чернівці, 1996; Київ, 1997), пройшли обговорення в ході регіональних конференцій (Полтава, 1988, 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994, 1996, 1998; Тернопіль, 1990; Черкаси, 1994; Вінниця, 1995; Миколаїв, 1995; Київ, 1996, 1997), відображені у доповіді на з’їзді педагогічного товариства ім. Г. Г. Ващенка (Київ, 1996). 

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 71 науковій праці, з них 50 написано без співавторів, у тому числі: 1 монографія, 1 науково-методичний посібник (одноосібні), 1 підручник (у співавторстві), 20 статей у наукових фахових журналах та 6 ― у збірниках наукових праць, 1 навчальна програма, 2 брошури з методичними рекомендаціями, 1 “Положення про освітньо-виховний комплекс”, 1 “Кваліфікаційна характеристика вчителя-вихователя”, 29 статей у збірниках матеріалів наукових конференцій, симпозіумів та семінарів, 8 тез доповідей на наукових конференціях. Загальний обсяг особистого внеску ― 65, 59 авторського аркуша. При визначенні друкованих праць, у яких розкривається зміст докторської дисертації, враховано 9 публікацій по кандидатській дисертації, оскільки цього вимагає цілісність дослідження, його логіка й наступність. 

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і архівних матеріалів. Обсяг основного тексту – 399 сторінок, список використаної літератури охоплює 70 сторінок – 805 найменувань, із них: 411 літературних джерел та 394 архівні справи. Дисертація містить 14 таблиць на 17 сторінках і 9 рисунків на 9 сторінках. 

 

 

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження та його хронологічні межі, аргументовано її актуальність і доцільність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження, викладено особистий внесок здобувача. 

У першому розділі -“Методолого-теоретичні засади загальнопедагогічної підготовки вчителя: передумови і тенденції” – обгрунтовано й проаналізовано соціально-економічні, суспільно-політичні та організаційно-педагогічні передумови і головні тенденції процесу становлення та розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя періоду ХІХ – першої чверті ХХ ст.