то варто зауважити, що діалог розглядається нами не лише як форма викладу матеріалу, але і як один із найдоступніших, а звідси – і найгуманніший шлях наукового пізнання. Це дало нам можливість обгрунтувати об’єктивно-діалогічний, етико-гуманістичний підхід щодо викладу й соціально-педагогічної оцінки ідей, досвіду, провідних тенденцій та результатів дослідження. Про реальність цього підходу свідчить творчість одного з найбільш яскравих виразників національного духу українського народу, педагога і філософа Григорія Сковороди ― “українського Сократа”. Цю ж національну манеру спостерігаємо в Івана Вишенського, далі – Теофана Прокоповича, Памфіла Юркевича, Тараса Шевченка, Володимира Вернадського, Михайла Грушевського та багатьох інших істинних синів українського народу.
Пошук
Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
65
Мова:
Українська
Джерельна база дослідження. В процесі написання дисертації використано 411 науково-літературних джерел та 394 архівні справи. Зокрема, документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України), фонди: 268 – Південне районне охоронне відділення; 442 – Канцелярія Київського, Подольського і Волинського генерал-губернатора. Секретна частина; 705 – Південно-Східне районне охоронне відділення; 707 – Управління Київського навчального округу; 708 – Київський університет; 711 – Київська духовна академія; 849 – Фонд В. Іконнікова; 2017 – Історико-філологічне товариство; 2052 – Фонд М. Сумцова; 2061 – Фонд М. Халанського; 2162 – Канцелярія попечителя Харківського навчального округу; Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України), фонди: Р-2 – Рада народних комісарів Української РСР; 166 – Міністерство освіти УРСР; 1115 – Українська Центральна Рада; 2201 – Міністерство народної освіти Української держави; 2581 – Генеральне Секретарство Освіти Української Центральної Ради; Міністерство народної освіти УНР; 2582 – Відділ освіти при Директорії УНР; Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), фонди: 1 -відділ пропаганди та агітації; 59 – колекція мемуарів і спогадів про революційний рух в Україні; Державного архіву м. Києва, фонди: 16 – Київський університет; 244 – Київські вищі жіночі курси; Р-346 – Вищий Інститут Народної Освіти, м. Київ; Р-812 – Тимчасові педагогічні курси, м. Київ; Київські прискорені педагогічні курси; Р-920 – Київський польський педагогічний інститут; Відділу рукописів ЦНБ НАН України, фонди: 1 – Архів Київської духовної академії; 8 – Архів Київського університету; Российского государственного исторического архива (РГИА), фонды царствовавших членов семьи Романовых: 601 – император Николай ІІ; 672 – император Николай І; 677 – император Александр ІІІ; 678 – император Александр ІІ; 679 – император Александр І; фонды: 733 – Департамент народного просвещения; 734 – Ученый комитет; 742 – Редакция “Журнала Министерства народного просвещения”; 744 – “Высочайшие указы”, рескрипты и “всеподданнейшие” доклады по Министерству народного просвещения; Центрального государственного архива Российской федерации (ЦГА РФ), фонд 1565 – Наркомпрос РСФСР; Научного архива Российской академии образования (НА РАО), фонд 1 – Академия педагогических наук СССР; Львівського обласного державного архіву, фонди: 26 – Університет імені Яна Казиміра у Львові; Р-119 – Львівський державний університет ім. І. Франка; Полтавського обласного державного архіву, фонди: 363 – Полтавський окрвиконком; 610, 694, 1069 – фонди повітових земств; 772, 1063 – фонди громадських комітетів; 1503 – Полтавський губвиконком; Р-4057 – фонд товариства “Просвіта”; Одеського обласного державного архіву, фонди: 45 – Новоросійський університет; 334 – Одеські вищі жіночі курси; Філії Чернігівського обласного державного архіву в м. Ніжині, фонди: 371 – Ніжинські історико-філологічні вищі жіночі курси; 377, 378, 387 – Ніжинський історико-філологічний інститут кн. Безбородька; Харківського обласного державного архіву, фонди: 3 – Канцелярія Харківського губернатора; 45 – Харківська міська управа; 266 – Канцелярія директора народних училищ; 635 – Харківська губернська училищна рада; 667 – Харківський університет; Чернігівського обласного державного архіву, фонд 980 – Чернігівський учительський інститут. Більшість архівних документів уперше залучено до наукового обігу.
Проаналізовано законодавчі й нормативні акти царського уряду, Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, урядів СРСР та УРСР, Міністерства освіти Російської імперії, Генерального Секретарства Освіти Української Центральної Ради, Міністерства народної освіти УНР, Відділу освіти при Директорії УНР, Народного комісаріату освіти України, а саме: Полное Собрание Законов Российской империи. – СПб., 1870; Сборник постановлений и материалов по Министерству народного просвещения. – СПб., 1875; Настольная книга по народному образованию. – СПб., 1901; Журнал Министерства народного просвещения; Кодекс законів про народну освіту. – Харків, 1922; Бюлетень народного комісаріату освіти України; Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917-1959 рр. : Зб. документів: У 2 т. – К., 1960. – Т. 1: 1917 – червень 1941 рр. ; Народное образование в СССР (1917-1973) : Сб. документов. – М., 1974 та інші.
Опрацьовано постанови і резолюції ЦК ВКП (б) та ЦК КП (б) У щодо розвитку загальної й вищої освіти, матеріали Всеукраїнських педагогічних конференцій 20-х років, публікації 29 періодичних видань: “Школа и жизнь”, “Русская школа”, “Русская мысль”, “Периодическое сочинение об успехах народного просвещения”, “Просвещение”, “Житє і слово”, “Вільна українська школа”, “Шлях освіти”, “Педология”, “Комуністична освіта”, “Радянська освіта”, “На путях к новой школе”, “Освіта на Харківщині”, “Просвещение Донбасса”, “Педагогический сборник”, “Педагогическое образование”, “Вища і середня педагогічна освіта”, “Український історичний журнал”, “Вопросы истории СССР”, “Отечественная история”, “Вопросы философии”, “Філософська і соціологічна думка”, “Економіка України” тощо.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ – першої чверті ХХст. Нижня межа визначається соціально-економічними (зародження капіталістичних відносин) та культурно-освітніми процесами (освітня