Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ перша чверть ХХ ст.)

3. Під конретно-історичною сутністю загальнопедагогічної підготовки розуміємо її професійно-навчальний сенс, який полягає в засвоєнні майбутніми вчителями теоретичних знань та формуванні на їх основі практичних умінь і навичок. Сутність загальнопедагогічної підготовки – поняття стабільне, проте воно може зазнавати змін залежно від розвитку змісту та структури, що є певним чином упорядкованою сукупністю теоретичних і практичних складових, хронологічно обгрунтованих напрямів, які характеризують загальнопедагогічну підготовку вчителя у відповідних соціально-економічних умовах. Таким чином, сутність загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій педагогічній школі досліджуваного історичного періоду полягає в досягненні єдності педагогічної теорії і практики, а також науковості й культуровідповідності, фундаментальності та мобільності одержаних професійних знань. На кінець 20-х років ХХ ст. у вищих закладах педагогічної освіти України склалась така структура загальнопедагогічної підготовки вчителя: 1) теоретична загальнопедагогічна підготовка (педагогіка, історія педагогіки, педологія, дитячий рух, соціальна педагогіка, педагогіка особистості, педагогіка колективу, експериментальна педагогіка, особливості психічного і фізіологічного розвитку дитини, методики окремих предметів, тонічне, образотворче мистецтво, драматизація, дикція, художнє виховання тощо) ; 2) практична загальнопедагогічна підготовка (педагогічна, громадсько-педагогічна, виробничо-педагогічна (аграрно- та індустріально-педагогічна), політехнічна, педолого-експериментальна та методична практики). 

4. Проведене дослідження дає можливість представити зміст загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти ХІХ – початку ХХ ст. за сімома хронологічно вибудованими напрямами: філософсько-педагогічним (предмети педагогічного циклу читалися викладачами філософії, розглядалися як її складові) ; релігійно-педагогічним (предмети педагогічного спрямування затверджувалися Святим Синодом, знаходилися під впливом навчальних дисциплін релігійного змісту, зокрема “основного” і “морального” богослов’я) ; психолого-педагогічним (педагогічні дисципліни викладалися психологами, у тісному зв’язку й на основі психологічних знань) ; прагматично-педагогічним (у загальнопедагогічній підготовці вчителя переважав практичний компонент) ; педолого-експериментальним (акценти переносилися на особистість дитини, дослідно-експериментальне її вивчення) ; соціально орієнтованим (у викладанні загальнопедагогічних дисциплін посилювався виховний аспект, зміцнювався зв’язок із соціумом) ; професійно зумовленим (загальнопедагогічна підготовка виділилася в самостійний, стабільний напрям формування особистості вчителя). Впродовж другого десятиліття ХХ ст. нами абстраговано шість наукових напрямів розвитку змісту загальнопедагогічної підготовки: соціально перетворюючий (підготовка вчителя, здатного впливати на соціальні процеси і сприяти соціалізації особистості дитини; посилення прагматизму в загальнопедагогічній підготовці) ; раціоналістичний (підготовка соціально активної особистості вчителя, здатної до творчого мислення і піднесення педагогічної культури взаємодії з дитиною; утвердження в загальнопедагогічній підготовці ідей самоосвіти та самовиховання) ; політехнічний (підготовка вчителя, який би поєднував високий рівень професійних знань із виробничими потребами, індустріальною чи аграрною специфікою регіону; превалювання у практичній загальнопедагогічній підготовці виробничо-педагогічного аспекту) ; гуманістичний (зростання впливу на загальнопедагогічну підготовку ідей “вільного” виховання, національної етнопедагогіки, їх спрямованість на гармонійний розвиток особистості дитини; підготовка вчителя, здатного виховувати особистість у колективі; акцентація в теоретичній загальнопедагогічній підготовці на професійній майстерності майбутнього вчителя) ; мистецько-педагогічний (підготовка всебічно розвиненої особистості вчителя; розуміння педагогіки як науки і мистецтва, зв’язок педагогічної і акторської діяльності в загальнопедагогічній підготовці вчителя) ; планетарний (формування особистості вчителя на засадах єдності національного і загальнолюдського, загальнопедагогічної та спеціальної підготовки; зростання духовно-екологічного начала в предметах педагогічного циклу). 

5. Розроблено й обгрунтовано періодизацію процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України ХІХ – першої чверті ХХ ст. : 1800-1859 рр. – становлення основ загальнопедагогічної підготовки вчителя в діяльності російських імператорських університетів та університетських педагогічних інститутів; 1860-1869 рр. – розвиток змісту загальнопедагогічної підготовки в системі педагогічних курсів при імператорських університетах та в університетській освіті; 1870-1904 рр. – загальнопедагогічна підготовка в автономно функціонуючих закладах вищої освіти; 1905-1916 рр. – розбудова змісту загальнопедагогічної підготовки в умовах активного формування мережі закладів вищої педагогічної освіти України в складі Російської імперії; 1917-1919 рр. – розвиток загальнопедагогічної підготовки у вищих навчальних закладах періоду національно-визвольних змагань українського народу; 1920-1924 рр. ― ηагальнопедагогічна підготовка соціального вихователя в ІНО та на вищих трирічних педагогічних курсах в умовах “нової економічної політики”; 1924-1928 рр. ― πозвиток педагогіки колективу в загальнопедагогічній підготовці ІНО та педагогічних технікумів періоду “соціалістичної індустріалізації” та “курсу на колективізацію сільського господарства”. 

6. Виявлені або підтверджені: суперечності процесу розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти досліджуваного періоду: між змінами у завданнях підготовки вчителя на кожному етапі досліджуваного періоду і невідповідними їм змістом та структурою загальнопедагогічної підготовки; між зростанням соціального значення загальнопедагогічної підготовки й недостатнім розробленням нормативних актів та методичних матеріалів; між значною кількістю напрямів розвитку змісту загальнопедагогічної підготовки і недосконалою її структурою; між активним розробленням теоретичної загальнопедагогічної підготовки на першому (1800-1859 рр.) та четвертому (1905-1916 рр.) етапах досліджуваного періоду і невідповідною практичною; між превалюванням практичного компонента в структурі загальнопедагогічної підготовки другого (1860-1869 рр.), третього (1870-1904 рр.), шостого (1920-1924 рр.) та сьомого (1924-1928 рр.) етапів і відставанням теоретичного; між активним розвитком спеціальних предметів у вищих педагогічних закладах освіти й недостатнім – психолого-педагогічного циклу; закономірності: зумовленість процесу становлення загальнопедагогічної підготовки особливостями соціально-економічного, суспільно-політичного розвитку України; відповідність змісту загальнопедагогічної підготовки рівневі розвитку системи освіти та освітніх процесів в Україні; залежність сутності загальнопедагогічної