Життя та діяльність Валентина Отамановського

На новій роботі В.Д Отамановський зумів підняти на якісно новий рівень наукову і навчально-методичну роботу. А з його  ініціативи та під керівництвом молоді викладачі стали досліджувати латинську мову наукових праць вчених-медиків. Сам ж професор остаточно замкнув коло своїх наукових інтересів на історії охорони здоров’я, медицини та аптекарської справи. Його історико-медичні статті публікувала центральна республіканська і загальносоюзна преса.

В.Д. Отамановський,будучи активним членом Всесоюзного товариства з поширення політичних і наукових знань, вів активну просвітницьку діяльність. Він читав лекції з історії вітчизняної медицини. У травні 1963 р. переобрався на ту ж посаду на новий п’ятирічний термін. 

10 березня 1964 р. в центрі Харкова, на вулиці неподалік від Харківського медінституту, на шляху до кафедри, Валентину Дмитровичу стало зле. Поруч розташовувалася клініка внутрішніх хвороб обласної клінічної лікарні, куди його негайно доправили. Але пацієнтові не зарадила навіть своєчасна допомога лікарів. Хворий незабаром помер від інфаркту міокарда. Поховали Валентина Дмитровича Отамановського на міському кладовищі № 2. Офіційного некрологу щодо його смерті ніде опубліковано не було, хоча керівництво ХМІ просило про це начальника головного аптечного управління МОЗ УРСР. Однак вище керівництво вважало, що Валентин Дмитрович на некролог не заслуговував. Його дружина незабаром повернулася до Казані, звідки була родом, і будь-яких родичів В.Д.Отамановського в Харкові не залишилось [23, с. 148].

 Якщо охарактеризувати останній період життя й діяльності В.Д. Отамановського в Харкові, то слушною є думка історика Вінниччини професора В.П. Воловика: «… особисто для мене біографія Валентина Дмитровича ділиться на дві частини, з яких Отамановський 20-30-х рр.. – книжково-історичний образ, а Отамановський кінця 50-х – початку 60-х рр. – конкретна людина, вчений, з яким довелося співробітничати при написанні дослідження «Вінниця. Історичний нарис».

Харківські колеги знали Отамановського як добропорядного і поважного радянського професора. Відзначали його воістину енциклопедичну ерудицію і феноменальну пам’ять. Дуже позитивними є відгуки й про суто людські чесноти Валентина Дмитровича. Це дуже цікаво, тому що відгуки з цього ж приводу вінницьких колег вченого 20-х рр.. є геть негативними. Так учений секретар філії бібліотеки ВУАН у Вінниці і вчений секретар «Кабінету виучування Поділля» Л.О. Тимошенко, віддаючи належне організаційному талантові директора, його працьовитості, твердості, енергійності, водночас звертав увагу на зверхність у ставленні до підлеглих, зневажливість до них, нетовариськість, зарозумілість, деспотизм, сухість, формалізм. Так чи інакше, але, на відміну від співробітників Валентина Дмитровича 20-х рр.., колеги професора по ХМІ відзначають його товариськість, чуйність, дбайливе ставлення до підлеглих.

Проаналізувавши біографію В.Д. Отамановського, ми дійшли висновку, що це дійсно та людина, яка на своєму життєвому шляху пізнала горе і щастя,  засудження і визнання. Вже з молодих років він проявив себе як просвітник. У своїх статтях і підручниках, у викладанні в українських, а згодом  і російських вищих навчальних закладах він щедро ділився тими знаннями, які набув під впливом видатних вітчизняних учених-педагогів у Київському політехнічному інституті, у різних наукових і просвітницьких осередках цього закладу, а пізніше у Віденському та Берлінському університетах, вивчаючи іноземні фахові першоджерела. Цей бік його наукової діяльності повною мірою розкрився під час багаторічної педагогічної праці вченого у Вінниці, Казані, Саратові, Харкові та інших містах. Все, до чого виявляв інтерес В.Д. Отамановський, він всебічно й глибоко критично осмислював, щоб це в подальшому слугувало підставою для дальшої творчої роботи.  В діяльності В.Д. Отамановського яскраво проявилися риси талановитого науковця, чудового педагога й організатора науки. 

 

 

Розглянувши життєвий шлях В.Д. Отамановського, не виникає сумнівів, що він зробив визначний внесок у події Української революції, становлення краєзнавства та історичної науки в радянській Україні. Важливим є те, що діяльність В.Д. Отамановського, яка тривала понад 50 років, продемонструвала нам справді талановитого вченого, педагога та організатора науки. В.Д. Отамановський відзначався наполегливою працею, цілеспрямованістю, структурованим мисленням, логікою та влучними висновками. Як ми вже зазначали в першому розділі, це особистість з широким колом наукових інтересів, що і дало йому можливість зайняти вагоме місце серед видатних вчених того часу, а для нас залишитись видатним педагогом та громадським діячем.

У цьому розділі ми детально розглянемо основні напрямки діяльності В.Д. Отамановського, їх результати, а особливо значення для української культури та науки. Так, праці В.Д. Отамановського за спрямованністю умовно можна поділити на три групи: 1) історія м. Вінниці та інших міст Правобережної України ХІV–ХVІІІ ст. (як соціально-економічна, так і правова); 2) історія охорони здоров’я, медицини та аптекарської справи; 3) методика краєзнавчої роботи та краєзнавча бібліографія. 

Зауважимо, що до запропонованої класифікації праць не увійшли напрацювання В.Д. Отамановського про діяльність визначного подільського історика та краєзнавця Й.А. Ролле. Вивчення життєвого та