Життя та діяльність Валентина Отамановського

Завдяки цим працям ми можемо дійти висновку, що В.Д. Отамановський був не лише талановитим істориком, а й неабияким знавцем медицини та фармації, який досконало володів іноземною науковою термінологією з цілого ряду дисциплін. 

Щодо третьої групи то до неї належать праці з методики краєзнавчої роботи та краєзнавчої бібліографії. Теоретичні й методичні напрацювання В.Д. Отамановського справили значний вплив на формування сучасного розуміння краєзнавства. Фактично, всі вони стали програмними для радянського і українського краєзнавства XX–ХХІ ст.., у них закладався фундамент краєзнавства, формувалося краєзнавче мислення. 

Оформленню В.Д. Отамановського як краєзнавця посприяв процес піднесення національної свідомості народу, впровадження у 20-х рр.. ХХ ст. українізації в усіх сферах життя республіки, що припало на Вінницький період життя. І це не випадково. Адже саме у Вінницю у роки українських визвольних змагань потрапили діячі науки та культури, зокрема й історики, які у «провінційних» умовах плідно розгортали свої історичні дослідження. 

Ще з початку своєї діяльності В.Д. Отамановський для того, доклав чимало зусиль, щоб Всеукраїнська академія наук погодилася зареєструвати Вінницьку бібліотеку як філію Всенародної бібліотеки України, аби налагодити її фінансування. 23 вересня 1920 р. було затверджено Вінницьку філію Всенародної бібліотеки України ВУАН, яка розташовувалась у так званих «Мурах» міста. В.Д. Отамановський спочатку працював завідувачем українського відділу, а з 1923 р. став директором Філії [23, с. 35]. 

Активна діяльність В.Д. Отамановського та його організаторські здібності показали, що Вінницька філія бібліотеки ВУАН є дієвою науковою та культурно-освітньою установою республіки. Вже на середину 20-х рр.. її фонди налічували понад 110 тисяч томів, з яких 40 тисяч були закаталогізовані. Гордість бібліотеки становили 90 найменувань унікальних рукописів та стародруків, а також відділ «Подоліка», де знайшла своє місце різноманітна література про Поділля, видана кількома мовами народів світу. Вперше в Україні під керівництвом В.Д. Отамановського було зібрано і впорядковано величезний газетний фонд, у якому значну цінність мали видання доби українських визвольних змагань. Подібного опрацювання базових фондів та їх комплектування не мав тоді жоден з регіонів України [29]. 

Зазначимо, що Філія також виконувала такі завдання: а) збирала й каталогізувала літературу про Поділля (включаючи й Галицьке Поділля), створювала базу для нового дослідження усього Поділля; б) здійснювала дослідно-книгознавчу працю, особливо вивчаючи часописи Поділля; в) через свій «Кабінет виучування Поділля» вела наукові дослідження краю та публікувала набуті матеріали з розміщенням при них вичерпної спеціальної бібліографії; г) здійснювала організаційно краєзнавчі заходи, створюючи мережу краєзнавчих товариств і видаючи спеціальний орган – «Інформаційний огляд досліднокраєзнавчої праці на Поділлі» [3, арк. 21]. Згодом В.Д. Отамановський перетворює Вінницьку філію на центр культурної та науково-дослідної роботи в регіоні, де започатковується курс лекцій з поділлєзнавства. 

Особливо важливого значення Валентин Дмитрович надавав таким формам організації бібліотечної роботи, як складання наукової бібліографії краю та формування фонду наукової літератури. В.Д. Отамановський прагнув зібрати й упорядкувати весь газетний фонд, особливо періоду Української революції. Про це він доповідав на Першій конференції наукових бібліотек України в Києві у 1925 р.. В.Д. Отамановський зазначав, що окрім джерелознавчої функції, складання краєзнавчої бібліографії має і всеукраїнське культурологічне значення, оскільки створює умови складання української національної бібліографії. Реалізацією цього напряму діяльності Кабінету виучування Поділля стало складання бібліографічним відділом Вінницької філії ВУАН «Матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля» [27, с. 138]. 

У 1928 р. було створено Музей друку за ініціативи В.Д. Отамановського. Він також готував відкриття Філії Природничо-господарського музею, консультував організаторів Музею М. Коцюбинського у Вінниці, краєзнавчих – у Тульчині, Могилеві-Подільському. 

Ще однією заслугою В.Д. Отамановського в розвитку бібліотечної справи та краєзнавчої бібліографії стало вихід у Вінниці «Часописів Поділля». Цей історично-бібліографічний збірник був задуманий як перший том матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля. Зауважимо, що українська бібліографічна література, особливо та, що стосується періодики, за часів В.Д. Отамановського була ще мало розроблена. Тому кожна праця на зразок збірника «Часописи Поділля» вважалася за велике досягнення української бібліографії [23, с. 41].

В.Д. Отамановський прагнув дійти уніфікації в бібліографічному описі видань принаймні у межах УСРР. Із цією метою він просив Український науковий інститут книгознавства (УНІК) та найбільші книгозбірні УСРР надіслати зразки своїх бібліографічних карток з описами часописів. УНІК такий зразок надіслав, а книгозбірні чомусь не відгукнулися [27, с. 140].

З ініціативи В.Д. Отамановського у квітні 1924 р. при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН було відкрито перший краєзнавчий осередок Вінниччини, науково-методичний центр «Кабінет виучування Поділля». Це слід вважати визначним досягненням В.Д. Отамановського. Оскільки відкриття цієї установи започаткувало систематичне і комплексне дослідження краю та поширення знань з його історії, культури, природи, народного господарства. Для дослідницької роботи були згуртовані місцеві науковці, аматори-краєзнавці, об’єднані у колегію наукових консультантів – керівний науковий орган Кабінету. Вони вивчали рідний край, створювали бібліотечно-бібліографічну базу для дослідників, здійснювали просвітницькі заходи. Працювали без будь-якого державного фінансування, на громадських засадах, на ентузіазмі науковців з-поміж консультантів Кабінету і самого директора Філії В.Д. Отамановського [21, с. 263].

Завдяки В.Д. Отамановському