Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

Апробація результатів методики комплексного дослідження впливу соціального середовища на становлення агресивної поведінки проводилась у Ратнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів (5 – 9 класи).

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

 

 

 

Сучасна людина живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом технологічних перетворень, що пред'являють до людей, нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на особистість. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликають відчуття безнадійності і роздратування. Нестабільне соціальне, економічне і моральне становище в країні, втратило сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, – старі зруйновані, нові не створені.

Особистість формується не сама по собі, а в оточуючому її навколишньому середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких особистість взаємодіє з іншими людьми. Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Середовище – комплекс зовнішніх явиш, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини. Природне середовище (у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси), безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими, постійно стикається, позначається на її розвитку найменшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання та навчання. Г. С. Сковорода зазначав, що весь процес пізнання повинен ґрунтуватися на особистій активності учня в навчанні. Істинна сутність усіх речей і явищ повною мірою виявляється лише в практиці, яка й складає «корінь» і «плід» істини». Ю. А. Федькович (1843-1888 рр.). пропагував такi методи навчання, якi б розвивали і збагачували дітей. Федькович дбав про те, щоб школи давали дітям знання, пов’язанi з життям. Головна задача у справі виховання саме в тому і полягає, вважав психолог Рубінштейн, щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання для неї значущі, привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці – це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе сторонніми спостерігачами, готовими махнути рукою – тоді все їм стає ні до чого. У середовищі людина соціалізується. Соціалізація – процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого -активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації – допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз та екологічних, енергетичних, інформаційних, комп'ютерних революцій, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання самоосмислення, самовдосконалення. Цілком очевидною є сила виховного впливу домашнього середовища. Ідеалом української народної педагогіки здавна є така сім'я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка і жінки, на засадах трудового співробітництва і взаємодопомоги у вихованні дітей. Виховання дітей – найголовніший обов'язок батька і матері. Дітям подобається дружна сім'я, вони хочуть жити в щасливій сім'ї, бути сином чи донькою гарних батьків. Великий вплив на індивіда має також оточення поза навчальним закладом (вплив двору, вулиці). Певний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації – телебачення, радіо, преса-як один з компонентів соціального оточення. Повідомлення про соціальнозначущі факти, явища, події, процеси, які виховують у молодого покоління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності. ДІЯЛЬНІСТЬ – спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Основними компонентами діяльності є: 1) суб'єкт з його потребами; 2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність; 3) засіб реалізації мети, 4) результат діяльності.  Із працею пов'язано багато прислів'їв українців: “Щоб людиною стати – треба працювати”, “У праці краса людини”. З давніх-давен в народі побутувала думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, може створити злочин “Від неробства до злочину один крок”. І ось зараз, як ніколи, поширена злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою визнавали ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня і давав членам сім’ї завдання на наступний день. Робочий день