Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вище згаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого планового перетворення навколишнього середовища й самої себе. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання, праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку. В. Сухомлинський з цього приводу писав: “лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитного існування”. Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її важливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.  У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що людині від природи властива агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості. Такої позиції дотримуються представники біологічного напрямку в педагогіці. (М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічердіх). Представники соціологічного напрямку (Ж. Ж. Руссо, К. А. Гельвецій, Д. Дідро) вважали, що вирішальними факторами у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих умовах. За оцінками прибічників біологічного напрямку, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напрямку – 90%. Представники біосоціологічного напряму дотримуються думки, то психічні процеси відчуття, сприймання, мислення (мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як явище соціальне. Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях; 64% чинників – спадковість, 16% – відмінності в рівнях домашнього середовища, 3% – відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї, 17% – змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

П. Кононенко в концепції національного виховання зазначає: первинною людина народжується як біологічний індивід із закладеними в ньому спадковими генами; далі він розвивається як індивід родовий (з властивими роду основами та принципами життя, традиціями, мовою, культурою, психікою) ; підростаючи, він формується як індивід соціальний, із властивими оточенню виробничими й правовими нормами, особливостями природи, котра формує емоції й ідеали, мову, культуру, етичні й естетичні орієнтації, залежно від умов індивід формується як певного типу особистість; залежно від характеру виховання й навчання, професійної діяльності, індивід розвивається як громадянин певної культурної формації, суб’єкт політичного й міжнародного життя. Людина – істота багатомірна. Відповідними мають бути й мета, зміст, форми виховання.

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу, є сім'я. При цьому вирішальним є не її склад – повна, неповна, така, що розпалася, – а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Встановлено, що рівень фізичної форми агресивної поведінки найбільш виражений у дітей з робочого середовища, а найбільш агресивними є діти з середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи наголошується мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивної поведінки типові для більшості підлітків з сім'ї службовців середньої ланки. В той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки. По рівню непрямої агресії на першому місці підлітки з сімей підсобних працівників і сімей керівних службовців. Підвищеним негативізмом відрізняються підлітки з середовища керівних працівників і сімей інтелігенції (лікарі, вчителі, інженери). Найменше виражено агресивну поведінку у підлітків з середовища торгових працівників. Мабуть в цьому випадку позначається не тільки матеріальний добробут, але і вироблене в цьому середовищі прагнення уникати конфліктів, згладжувати виникаючі суперечності, не загострювати ситуацію.

 

 

Діяльність завжди викликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [2, с. 122]. Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб’єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього є мотивація.

Термін “мотивація” має два взаємопов’язаних, але декілька відмінних значення: загальне (широке) і спеціальне (вузьке). У загальному, широкому значенні мотивація позначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) область наукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним