Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

- недоліки, які від організаціївнутришкольной життя: низький рівень розвитку та навчальної мотивації дітей, що у школу; навішування ярликів, придушення вчителями особистості учня (загрози, образи й ін.) ; відсутність зв'язку школи із сім'єю учнів, авторитарний чипопустительский стиль взаємин у системі «учень – вчитель» тощо. буд.

Внутрішнім чинникам є: низька самооцінка, непевність у собі, не вміння практично й приймати адекватні рішення на різних ситуаціях, невміння висловлювати свої відчуття провини і реакцію себе та інших людей, відчуття власної неважливості тощо.

На думку Р. Берона і Д. Річардсона, діти одержують знання про моделях агресивної поведінки із трьох джерел: сім'я, однолітки і мас – медіа.

Агресивне поведінка викликає відповідну реакцію оточуючих, але це, своєю чергою, веде посилення агресивності, т. е. виникає ситуація зачарованого кола. Отже, дослідження агресивної поведінки важливо ще й оскільки вона істотно б'є по частоті і інтенсивності агресивних, насильницьких дій всіх вікових груп населення.

Агресія сприймається як будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншому живої істоти, не бажаючому такого звернення.

Деякі психологи, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що небезпека викликає стрес, а агресія вже є на стрес. Проте не всяка загроза викликає агресію, і не агресивне стан провокується загрозою.

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься, бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів.

У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка, підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку.

Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості [1, с. 37].

Таким чином, основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі чинники як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім’ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп’ютерних іграх.

 

 

Соціалізацією агресивності можна назвати процес научання контролю власних агресивних прагнень чи вираз їх у формах, прийнятих у певному товаристві, цивілізації.

Природний агресивний потенціал нікуди не зникає в більш зрілому віці. Просто в результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства. Інші залишаються дуже агресивними, але вчаться виявляти свою агресію більш тонко: через словесні образи, схований примус, завуальовані вимоги, вандалізм та інші тактичні прийоми. Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

Тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини. У тих співтовариствах, де дитина має негативний досвід, як правило, формуються негативні риси особистості. Виховання достатнє суворо: в основному використовуються часті покарання при відсутності заохочень, ворожість дітей у відношенні один одного не викликає в дорослих осуду. У результаті формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, сильна агресивність, егоїзм, жорстокість. У тих співтовариствах, де вся структура життя побудована на взаємодопомозі і кооперації, а ідеалом особистості є людина у спілкуванні, альтруїстичне відношення до інших, спостерігається зовсім інша картина. Ці культурні установки проектуються на вихованні дітей. Їх учать конструктивному поводженню, наприклад, зганяти гнів переважно на неживих предметах.

Опираючись на отримані данні, можна заключити що на соціалізацію агресивності впливають два основних фактора:

1) зразок відношень та поведінка значних осіб, зокрема, батьків. Були отримані дані, що в родинах агресивних дітей виявлена велика розповсюдженість агресивних проявів з боку дорослих у порівнянні з родинами неагресивних дітей. Більш того, відношення батьків до поведінки дитини також різне.

2) підкріплення агресивної поведінки з боку оточуючих. Зокрема, був встановлений зв’язок між батьківським покаранням та агресією у дітей. Припускається, що у підлітковому юнацькому та більш пізньому віці дитина буде відчувати себе спокійніше, виявляючи агресивність лише у відношенні до будь-якої авторитетної людини. Більш того, у неї буде формуватись та укріплюватись почуття провини завжди, коли вона виявляє агресивну поведінку проти старшого, або її однолітків.

Р. Сирс, Е. Маккобі, К. Левін відзначали, що у соціалізації агресії присутні дві важливих миті:

1) поблажливість

2) суворість покарання поведінки.

При цьому поблажливість розглядалась як поведінка одного з батьків до здійснення вчинку, а суворість покарання – після здійснення вчинку.

Формування агресивних тенденцій, які потім можна спостерігати і на більш пізніх ступенях розвитку, відбувається різними шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітях безпосередньо, або наводить приклад відповідної поведінки по відношенню до інших та навколишнього середовища. Діти, які спостерігають агресивність дорослих, особливо