Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16, с. 531].

Особливе місце в дослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Під такою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці акти турботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, без будь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінки розглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено, що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотив агресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресії більш детальніше.

 

 

Агресивна поведінка підлітків – одна з найбільш актуальних соціальних – педагогічних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням.

Ученими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини:

біологічно-генетичні;

індивідуально-психологічні особливості особистості;

специфіка виховання;

вплив субкультури;

роль засобів масової комунікації;

Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти – конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки дитини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей.

Результати ряду досліджень визначили коло ситуацій, які прямо або побічно можуть викликати агресивну поведінку більшості підлітків. Ними виступають:

фізична або словесна (вербальна) агресія інших осіб (особливо, якщо вона сприймається як навмисна),

ситуація неможливості реалізувати свої актуальні потреби, умови жорсткої конкуренції між взаємодіючими сторонами, присутність осіб, що провокують конфлікт і т. п. [7]. В основі цих ситуацій лежить міжособовий (іноді – міжгруповий) конфлікт – провокація, яка часто закінчується вербальними або фізичними випадами.

Слід зазначити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій практично на всіх рівнях соціальних зв'язків: у сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школі/училищі (з аналогічної причини), з ровесниками (із-за емоційної нестійкості, імпульсної поведінки). Ряд соціально-психологічних експериментів підтверджує великий вплив різного роду провокацій на ступінь агресивності [7, 136-138].

Становлення агресивної поведінки – складний процес, в якому приймають участь велика кількість чинників.

Сім’я практично завжди є основним чинником соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості людей. Підлітки навчаються агресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шлях спостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особі взаємовідношення між членами сім’ї. Подібні тенденції описані психологами як “цикл насильства”[20, c. 65].

Личко А. Є. виділяє 4 неблагополучні ситуації в сім'ї:

1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником всіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поведінки) до сімейної тиранії;

2) гіпоопека, нерідко перехідна в бездоглядність;

3) ситуація, що створює «кумира «сім'ї – постійна увага до будь-якого спонукання дитини і непомірна похвала за вельми скромні успіхи;

4) ситуація, що створює» попелюшок «у сім'ї – з'явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям [2, с. 21].

Діти схильні відтворювати ті види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню один до одного. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни [3, c. 39]. Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім’ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки підлітків впливають ступінь згуртованості у сім’ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов’язків вдома [7, c. 85].

Відомо, що негативна поведінка підлітків підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя