Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. У ряді досліджень встановлено, що:

а) батьки, які дуже різко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитини надмірну агресивність, яка буде виявлятись у більш пізньому віці;

б) батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, імовірно виховують у них надмірну агресивність;

в) батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

До ситуативних передумов агресивності слід віднести такі: оцінка іншими людьми, навмисність агресії, сприйняття агресії та бажання відплати. Розглянемо їх трохи докладніше.

Оцінка іншими людьми. Р. Борденом (1975) було встановлено, що присутність інших вже само по собі може або посилювати, або послаблювати агресію. Однак, тут важливу роль грає оцінка ступеня агресивності спостерігача. Він експериментально довів, що якщо за поведінкою дітей спостерігала людина стороння, схильна до агресії, то діти виявляли більше актів агресивного характеру. Якщо спостерігачем був супротивник агресії, то поведінка дітей відрізнялась більшою стриманістю. Причому треба відмітити таку закономірність: як тільки агресивний спостерігач відходив, рівень агресії у дітей значно знижувався чи досягав вихідного рівня.

Намірність агресії. Існує точка зору (Хекхаузен Х., 1936), що початок агресії можна викликати обмежуючись одним тільки знанням, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту нападу не було. Часто у таких випадках основним запускним стимулом виступає гнів, що виникає як емоційна реакція на заплановане насильство. Однак, у тих випадках, коли супротивник заздалегідь просить пробачити його за агресивну поведінку, дуже часто гнів не виникає взагалі та відповідної агресії не відбувається.

Сприйняття агресії. У рамках соціального научання існують протилежні дані, які свідчать (на думку Онейл Є. та Тейлора С., 1989) про те, що переживання, які викликає пасивне спостерігання агресії та насильства, що відбуваються як на екрані, так і у реальному житті, призводять не до катастрофічного ефекту, як припускає теорія потягів, а, навпаки, до збуджуючої агресії. Ця думка (Дж. Мейлон, 1992) ґрунтується на даних про те, що спостерігач, особливо якщо він дитина, виявляє тенденцію здійснювати ті ж самі дії, як і людина, за якою він спостерігає. Зокрема відзначається (Блек С., Беван С., 1992, Лейн Дж., 1991), що просто очікування або сам перегляд сцен насильства по телебаченню та у фільмах може збільшувати ступінь агресивності. Було встановлено (Олейр К., Вілсон Ж., 1989), що глядачі з високим рівнем агресивності у більшій мірі цікавляться відеонасильством, в той час, як мало агресивні зверхньо передивляються їх та не концентруються на сценах намовляння та насильства у відповідь.

Бажання відплати. Як вже відзначалося, часто агресія, особливо у підлітковому віці, може виникати як реакція у відповідь на неприйняту поведінку оточуючих, тобто як акт відплати за щось. Так, наприклад, підліток, якого часто карають, засвоює, що людина сама повинна карати, якщо інші здійснюють непристойні вчинки. Заподіювання страждання у відповідь людині, що скривдила (відверте, непряме чи у фантазіях), на думку Х. Хекхаузена (1986), та спостерігання за його стражданнями послаблює у дитини реакцію гніву та задовольняє його потребу в агресії.

Таким чином, облік соціалізації та ситуативних передумов при організації виховання агресивного підлітка, дозволяє педагогам уникнути тих помилок виховання, які ми сьогодні маємо у повній формі.

Детермінанти агресивної поведінки.

Соціальні детермінанти.

Агресія не виникає в «соціальному вакуумі». Навпаки, часто саме різні аспекти міжособистісних взаємодій приводять до її виникнення і визначає форми і напрям. Можливо саме тому пильна увага приділяється фрустрації, тобто блокуванню розвертання ціленаправленої поведінки. Хоча фрустрацію прийнято вважати однією із могутніх детермінант агресії, дані про значення її впливу достатньо різномовні. В той час як результати одних експериментів свідчать про те, що фрустраційні взаємовідносини здатні призвести до виникнення агресії, і з інших слідує або те, що даний фактор проявляє незначний вплив, або, що фрустрація взагалі не має ніякого відношення до агресії. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли « присутні посилання до агресії « (тобто це символи, які провокують появу відчуття гніву і агресивності), коли фрустрація здається раптовою чи сприймається як сваволя, або коли вона когнітивно прив язується до агресії.

Іншою, набагато сильнішою і стійкішою детермінантою агресії являється провокація. Що торкається фізичної провокації, то велика кількість експериментів вказує на те, що, як правило, люди відповідають ударом на удар і контратакою на атаку. Більш того, часто агресивна реакція виникає при одному тільки припущенні про те, що у іншої людини є якісь ворожі наміри, незалежно від того, чи виражається це в прямих діях «недоброзичливого» чи ні. Якщо торкатися вербальної провокації, то існуючі дані дозволяють стверджувати, що відповідною реакцією на образу, знущання і подібні їм провокації часто виявляється фізичний напад. Люди, як правило, прагнуть «дати здачу», щоб попередити можливість відновлення нападів чи не виявитись перед навколишніми безпорадними жертвами.

Характеристики об'єкту агресії, особливо його стать і раса, також являється сильними детермінантами агресивної поведінки. На відміну відчоловіків, жінки, будучи в ситуації агресивної міжособистісної взаємодії, зіштовхуються з більш