Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

Таким чином, результати перед проведенням тренінгу та після проведення тренінгу змінилися в позитивну сторону. Хоча дану програму тренінгу можна розширювати, бо підліткова агресивна поведінка не передбачена. Досліджувані взяли дуже багато корисного з проведеного тренінгу. А саме, відчули себе вільніше від усіх соціальних негараздів, сімейних проблем, більш впевнені в собі, незалежні.

Щоб перевірити достовірність тренінгу проведений третій етап дослідження – повторне тестування досліджуваних та визначення подібності та відмінності результатів тесту Басса -- Дарки та тесту руки Вагнера перед та після проведення тренінгу виявилось, що відмінність результатів перед проведенням тренінгу та після проведення тренінгу висока, як по тесту Басса- Дарки, так і по тесту руки Вагнера. Аналізуючи ці результати можна сказати, що така відмінність може характеризуватись тим, що проведено тренінг ефективно і дані блоки вправ допомогли досліджуваним усвідомити неадекватність своєї поведінки в різних ситуаціях. Даний тренінг допоміг досліджуваним знайти такі способи, які б дали можливість використовувати прояви агресії, які прийняті у суспільстві, тобто адекватна форма поведінки.

Тому, високий показник відмінності перед та після проведення тренінгу досліджуваної групи та результати тестування контрольної групи до і після тренінгу говорить про те, що результати проведеного тренінгу достовірні.

Отже, в результаті тренінгу у більшості підлітків змінилася форма проявів агресії. Тобто сформувались адекватні форми агресивної поведінки, які прийняті у суспільстві.

 

 

Емпіричне дослідження показали наскільки важливою є проблема впливу соціального середовища на формування агресивної поведінки. А також виявили можливість зробити прояви агресії більш контрольованими.

Таким чином гіпотеза, про те, що що при становленні особистості соціальне середовище в значній мірі впливає на рівень прояву агресивної поведінки і дана поведінка залежить від таких факторів як соціальні установки, поведінкові стереотипи, емоційна напруга підтвердилась. За допомогою різноманітних вправ, раціонального аналізу, особи, які брали участь в дослідженні, навчились аналізувати не лише наслідки, але й причини власної поведінки. Обмін та збагачення досвідом в процесі дискусії і програвання ситуацій дали змогу відсторонитися від проблем, розвинути вміння відшукати й застосувати, навчились усвідомлювати власні стереотипні реакції, контролювати свої емоції, розуміти емоційний стан іншої людини, застосувати різні способи контролю. зниженню агресивної

У поясненні проявів агресії досліджувані, як правило, орієнтуються на наслідки, залишаючи поза увагою аналіз причин виникнення агресивності.

В результаті теоретичного аналізу літератури по проблемі впливу соціального середовища на становлення агресиної поведінки ми можемо казати, що існують три теорії становлення агресивної поведінки:

1) теорія (З. Фрейд, К. Лоренц, А. Адлер), згідно якої агресивність має генетичні корні. Вона дана кожному як захисна інстинктивна реакція. Агресивність не змінна, генерується спонтанно, безперервно і спрямована на другі об’єкти (у тому числі на людей) з метою їх підкорення чи завоювання.

2) Фрустраційна теорія (Дж. Доллард, Л. Берковітц та ін) розглядає агресивність як ситуаційний, а процес, як один із виходів з фруструючої ситуації. При фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль.

3) Теорія соціального научання (А. Бандура, А. Басс) розглядає агресивність як поведінку, засвоєну в процесі соціалізації через спостерігання відповідного способу дій та соціальне підкріплення. Проаналізувавши ці психологічні теорії, ми зробили висновок, що, на нашу думку найбільш повно процес впливу агресивності на особистість розкриває теорія соціального научання. З трьох розглянутих нами теорій походження агресивності ця теорія є однією з найбільш ефективних в плані прогнозування агресивної поведінки, особливо якщо є свідки про агресор та ситуації соціального розвитку.

Існує також декілька моделей виникнення агресивної поведінки. Психоаналітики дотримуються психогідравлічної моделі; ортодоксальні біхевіористи пов’язують процес агресивності з моделлю «Стимул – Реакція», з позитивним та негативним (аверсивним) заохоченням. Представники теорії соціального научання розглядають процес виникнення агресивності як результату взаємодії трьох компонентів: заохочення, научання та особистісний досвід. Вітчизняні психологи пов’язують виникнення агресивності з процесом соціалізації та входження у діяльність.

Розглянуті нами вікові особливості агресії свідчать, що вона найбільш має свою прояву у старшому підлітковому віці (14 – 16 років), що пов’язано з переходом від дитинства до дорослості через статеве дозрівання, яке ще більш посилює прояви агресивної поведінки.

В літературі є також існування статево – вікових відмінностей у способу вираження агресивності (Лагерспетц К., Канкейнен А). Виявлено, що дівчата у підлітковому віці використовують непрямі способи агресивної поведінки (негативізм та вербальна агресія), а хлопці – прямі (фізична агресія та негативізм).

В результаті проведеного експериментального дослідження нами були отримані такі дані:

Найбільше вираження агресивності й ворожості у досліджуваних наступає у віці 16 років, тобто у старших підлітків. При цьому найнижчий рівень агресивності й ворожості спостерігається у молодшому підлітковому віці.

В результаті дослідження соціального статусу ми виявили, що соціальний статус не залежить від рівня агресивної поведінки. Благополуччя взаємин між молодшими підлітками можна пояснити ще низькою потребою у лідерстві. На середньому підлітковому етапі відбувається процес самоствердження: від почуття єдності