Історія України

ЩевідвертішезцьогоприводувисловивсяВ. Липинський:

«Відділитися від Польщі, але так, щоб не втопитися у російському морі, – ось  проблема,  остаточне  вирішення  якої  Україні  не  вдалося  знайти протягом тисячоліть».

Геополітичні підходи простежуються у працях з української історії вже з середини XIX ст. В «Історії  Русів», мабуть, уперше обґрунтовано ставиться   питання   про   те,   що   український   народ   є   безпосереднім нащадком давніх русів та їхньої території, яка з давніх-давен мала свій суверенітет або, принаймні, автономію.

Свій внесок у розробку геополітичних підходів та концепцій зробили члени Кирило-Мефодіївського товариства. Серед його засновників – історик та громадський діяч М. Костомаров. У складеному ним програмному документі товариства «Закон Божий. Книга буття українського народу» розроблено  і  обґрунтовано,  по  суті,  першу  наукову  парадигму геополітичної стратегії стосовно здобуття національної незалежності. Йшлося, насамперед, про перебудову всього геополітичного простору Російської імперії – утворення федерації незалежних слов’янських держав.

Однією з головних особливостей вітчизняної геополітичної думки в історичному аспекті були велика строкатість зовнішньополітичних орієнтацій, різноманітність підходів у визначенні їхньої пріоритетності, що пропонувалися   авторами   відповідних   концепцій.   У   цьому   закладена глибока історична традиція: адже не було, мабуть, жодної країни-сусіда, географічно близького й не дуже, з яким би політичні діячі України не шукали злуки для здобуття самостійності. Визначальними у цьому відношенні були, мабуть, XVII і перша половина XVIII ст.

Після провалу Гадяцької  угоди з Польщею (1658 р.) здійснюються спроби спертися на Туреччину (П. Дорошенко, Ю. Хмельницький) і Швецію (І. Мазепа, П. Орлик). Ще наприкінці XVIII ст. В. Капніст зондував ґрунт

 

 

 

щодо  налагодження  стосунків  із  Пруссією  і  можливого  протекторату останньої над Україною.

Але повернемося до XVII ст. Становище українських земель у складі Речі Посполитої не можна оцінити однозначно. З одного боку, виникли сприятливі умови до подальшого залучення українців до здобутків європейської культури, з іншого – зростало невдоволення, викликане остаточним позбавленням українського народу державності, принизливим становищем нерівноправної, пригніченої нації.

Було зруйновано і  насильницьки перекроєно весь природний геополітичний простір України. У Люблінській унії (1569 р.) була сформульована польська доктрина, згідно з якою українські землі проголошувалися такими,  що  раніше  належали  Польщі, були від неї відірвані, а тепер законно поверталися до її складу.

Пригнічений польською короною український народ починає дедалі наполегливіше боротися за своє визволення. Актуалізується стихійний пошук інших геополітичних парадигм. Тиск із Заходу штовхав Україну у протилежний бік, спочатку зі східно-південною орієнтацією, коли селяни- утікачі та інші опозиційні до польського уряду елементи масово просувалися  вниз  по  Дніпру,  утворивши  осередок  воєнно-політичного руху і низового козацтва – Запорізьку Січ.

Геополітичне бачення цих соціально-політичних процесів сформулював Д. Яворницький. У своєму творі «Історія  запорозьких  козаків», аналізуючи причини виникнення козацького руху, він наголошує, зокрема, на таких його передумовах: позбавлення українських селян землі і водночас наявність великих вільних територій у південно-східному регіоні, в пониззі Дніпра – так званому «Дикому  полі».  Отже, «земельна причина» стала дуже важливим природно-географічним чинником виникнення козацтва.

Не    застосовуючи    геополітичної    термінології,    Д. Яворницький докладно аналізує воєнну географію Б. Хмельницького, формування козацтвом нового геополітичного простору України. Прослідковує, як складалася нова, вже незалежна від Польщі, власна національна геостратегія, вироблялися різні геополітичні орієнтації: промосковська, пропольська,   протурецька,   прошведська.   Всі   ці   історичні   перипетії значною мірою пов’язані з географічним розташуванням України серед сильних держав-сусідів, які не погоджувалися визнати її незалежність.

Слід зазначити, що з геополітичної точки зору козацько-гетьманська держава добре вписувалася в європейські політичні й культурологічні процеси. Традиційному  церковно-схоластичному  вихованню  було  протиставлене

 

 

 

викладання «семи вільних мистецтв» – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики та астрономії. Воно було запроваджене за європейським зразком спочатку в Острозі, а потім у братських школах.

В   умовах   визвольної  боротьби    українського   народу   XVII ст. геополітична стратегія полягала в тому, щоб утворити самостійну державу на етнічних українських землях. Формування такої держави змінювало геополітичний простір Східної Європи. На певний час козацька Україна опинилася в центрі  геополітичних  процесів у регіоні, якими були охоплені не тільки Польща і Росія, а й Кримське ханство, Оттоманська Порта, Швеція, Валахія та інші країни.

Досягнення цієї мети ускладнювалося для України двома обставинами. По-перше, сусідні країни – Польща, Московія, Литва, Крим, Туреччина  –  не  визнавали  права  українців  на  незалежну  державу  і прагнули відтяти частку території від України. По-друге, за довгі роки бездержавності, асиміляторських процесів було втрачено в народі почуття самодостатності, не сформувався високий рівень самосвідомості. Тільки після   блискучих   воєнних   перемог   1648 р.   були   визначені   основні принципи   національної   ідеї,   положення   про   соборність   української держави. Це відбувалося у процесі формування нового геополітичного простору, на тлі наростання кризи середньовічної цивілізації в Європі.

Виборовши (спершу де-факто) незалежність від Речі Посполитої, Козацька держава згодом втратила свої позиції. Її геополітичне становище різко погіршилося. Однією з причин цього стало непродумане зближення з Молдовою, що призвело до формування антиукраїнської коаліції у складі Польщі, Валахії та Трансільванії. Татари спустошили своїми набігами все Правобережжя, поширилися голод та епідемії. Особливо погіршилося геополітичне становище України після невдалої Жванецької кампанії,