Історія України

Крім того дисиденти виступали за відновлення ринкових відносин, засуджували шовінізм (агресивна форма націоналізму, яка пропагує ненависть до інших націй), який особливо проявлявся в діях щодо українців російсько-радянської імперії.

З призначенням першим комуністом України В.Щербицького в 1972 році відбулась друга хвиля арештів. Були заарештовані І.Дзюба, І.Калинець, С.Параджанов, М.Плахотнюк, І.Світличний, Є.Сверстюк, В.Стус, В.Черновіл та інші.

У серпні 1975 року було опубліковано Заключний акт Гельсінської наради з питань безпеки в Європі, який підписали 35 країн, в тому числі СРСР. Щоб стежити за виконанням Гельсінських угод у листопаді 1976 року в Україні зявилась Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод,  яку очолив письменник М.Руденко. До неї ввійшли О.Бердник, І.Кандиба, Л.Лук’яненко, О.Тихий та інші. Представницьку групу в Москві очолив генерал у відставці П.Григоренко.

Правозахисний рух дратував владу, яка замовчувала порушення прав людини в Україні. В 1977 році був засуджений ще на 10 років і 5 років заслання “рецидивіст” Л.Лук’яненко. Також були заарештовані інші члени Української Гельсінської групи. На початок 80-тих років опозиційний рух в Україні був задушений. Причини цього наступні: в опозиційному рухові брала участь незначна кількість людей, народні маси перебували в стані політичної летаргії; головна причина, відсутність у дисидентів чіткої програми, зрозумілої робітникові і колгоспнику; жорстокість репресивних заходів влади; українські дисиденти несли на собі наліт совєтської ідеології і в своїй більшості не мали чіткої національної свідомості.

 

1.  Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.162-178.
2.  Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.184-198.
3.  Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
4.  Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

 

 

Основні терміни: культура, русифікація, “соціалістичний реалізм”, монументальне мистецтво.

 

 План

 

1. Освіта.
2. Стан науки: здобутки і проблеми.
3. Розвиток літератури. Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади.
4. Суперечливі  тенденції в розвитку українського мистецтва.

 

1. Культурне життя 60-80 – тих років було суперечливим, тому що відбувались кількісні і якісні зрушення а з іншої сторони, все йшло під гаслом “злиття націй і утворення нової спільності радянського народу”. Це насамперед позначилось на освіті.

В 1966-1967 роках в школах почався перехід до нових програм і підручників. У вищій та середній школі ввели нові предмети: кібернетика, генетика, суспільствознавство, основи радянської держави і права тощо. В 1972 році ЦК КПРС прийняв постанову “Про завершення переходу до обов’язкової середньої освіти...”. Це значить, що вся молодь, незалежно від того, де навчається, повинна отримати диплом про середню освіту. На 1980 рік 90% випускників восьмирічок продовжили навчання, для отримання середньої освіти.

Певні зрушення відбулись в системі професійно-технічної освіти. З 1971 року, ПТУ поряд з професією почали надавати середню освіту. Кількість ПТУ з 1971 до 1981 рік зросла в 6,3 рази.

Деякі зміни в освіті стались в зв’язку з реформою 1984 року. В її ході діти пішли в школу з 6 років. Відповідно восьмирічки реорганізувались в девятирічки, а середні школи стали 11-тирічними.

Тривав процес русифікації. З 1979 року російська мова була запроваджена в дитячих садочках для дітей з п’яти років. В результаті частка українських шкіл скоротилася на 8,7 тисяч. В Канаді було більше українських шкіл, ніж в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Харкові разом узятих.

В ці роки зростала кількість вищих навчальних закладів. Зокрема в 1972 році відкритий Сімферопольський університет, у 1985 році – Запорізький. З 1965 до 1985 року кількість фахівців з вищою освітою зросла з 0,9 млн.  до 2,7 млн. чоловік.

Водночас престижність вищої освіти зменшувалась, тому що випускники отримували на роботі як фахівці зарплату в межах 110 рублів ( це зарплата прибиральниці).

Вищу школу також не минула русифікація. На 1974 рік лекцій, які читались українською мовою, було лише 15%. Інтелігенція все більше денаціоналізовувалась, втрачаючи рідну мову.

 

2. В умовах науково-технічної революції зростала потреба в розвитку науки. Тому в Харкові, Львові і Донецьку були відкриті відділення Академії наук УРСР. Зросла кількість науковців з 46 тисяч в 1960 році до 213 тисяч в 1987 році. Центром досліджень залишалась Академія наук УРСР яку очолював Б.Патон. Його інститут електрозварювання розробив технологію зварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі в умовах вакууму на кораблі “Союз-6”. Плідно працювали вчені під керівництвом М.Боголюбова (математична фізика), В.Глушкова (кібернетика), Л.Ландау (ядерна фізика).

Певні успіхи в аграрній науці мав Миронівський науково-дослідний інститут під керівництвом В Ремесло, який вивів нові сорти пшениці.

Але ефективність роботи вчених була невисокою, тому що запровадження досягнень науки у виробництво гальмувалось. В результаті технології змінювались повільно. Відкриття українських вчених широко застосовувались за кордоном. Приклад- технологія безперервної розливки сталі розроблена на Донецькому металургійному заводі, до середини 80-тих років була запроваджена лише на 10% підприємств України,