Історія України

Ще більш суперечливим був розвиток гуманітарних дисциплін. Досягненням було видання 26-томної праці “Історія міст і сіл УРСР” під керівництвом академіка П.Тронька. Зявились багатотомні видання “Історія української літератури”, “Історія української мови”, “Археологія Української РСР”, “Історія Української РСР”,  “Історія українського мистецтва”.

З іншої сторони ряд істориків піддали сумніву концепцію злиття націй, триєдності єдиного руського народу і т. п. Наприклад  історик В.Брайчевський у праці “Приєднання чи возєднання” піддав критиці Переяславську угоду як факт возєднання українців з росіянами. Історик Ю.Бадзьо заперечив ідею триєдиного походження трьох словянських народів. Влада жорстко реагувала на подібні історичні дослідження. Дванадцять років ув’язнення отримав філософ Є. Проток, п’ять років таборів отримав в 1972 році співробітник Інституту філософії АН УРСР В.Лісовий.

 

3. Влада заохочувала літературу, де висвітлювалась виробнича тематика, радянська героїка війни і т. п. Більшість українських письменників писали твори в дусі “соціалістичного реалізму”.  Це такі письменники як О.Корнійчук, М.Бажан, Ю.Смолич (удостоєні звання Героя Соціалістичної праці і Ленінськими преміями). Але зявлялись твори, що виходили за межі соцреалізму. Це романи “Собор”, “Циклон”, “Бригантина” О,Гончара, “Дума про тебе”, “Чотири броди” М.Стельмаха, поезія І.Драча, Б.Олійника, Д.Павличка. Влада жорстоко реагувала на таку літературу.  Коли розпочалась травля О.Гончара в 1968 році за роман “Собор” молодь Дніпропетровська на своїх зборах виступила на захист письменника.

В кінці 60-тих у 80-ті роки посилилась боротьба влади проти “українського буржуазного націоналізму” через ряд так званих “літературних” постанов ЦК КПРС і ЦК КПУ. Зявилися чорні списки, особиста цензура, ідеологічний диктат. Зазнають переслідувань письменники і поети І.Білий, О.Бердник, О.Гончар, Л.Костенко, Б.Харчук, Б.Чичибалін та інші. Терор проти українських письменників очолювали секретар ЦК КПУ з ідеології В.Маланчук та начальник КДБ УРСР В.Федорчук.  Ці люди довели до самогубства письменника Г.Тютюнника в 1980 році і письменника В.Близнеця в 1981 році.

 

4. Найбільш масовим мистецтвом цього періоду стало кіно. Щорічно 800 млн. глядачів відвідувало 30 тисяч кінотеатрів. Фільми не завжди були якісними. Наприклад в 1980 році Укртелефільм зняв документальний фільм “Відродження” про Л.Брежнєва, який був пропагандистським, але був удостоєний премії ім.. Т.Шевченка. Головними були ті ж студії що й раніше. В них працювали талановиті кінорежисери Л.Биков, А.Буковський, В.Івченко, Ю.Іллєнко, М.Мащенко, О.Муратов, К.Муратова, Л.Осика та інші.

Влада слідкувала за змістом фільмів, але часом знімались справжні шедеври. Серед них фільм С.Параджанова “Тіні забутих предків”, знятий на основі повісті Ю.Коцюбинського, фільм Ю.Іллєнка “Криниця для спраглих” за сценарієм І.Драча. Ці фільми були заборонені до показу. До глядача дійшли талановиті фільми В.Денисенка “Сон”, в якому роль Т.Шевченка зіграв здібний актор І.Миколайчик. Пізніше цей актор зніметься в фільмах “Білий птах з чорною відзнакою”. “Вавілон ХХ”.

Українське театральне мистецтво представлене режисерами В.Афанасьєвим, І.Савицьким, А.Скибенко, С.Сміяном та ін. Талановитими акторами стали Н.Ужвій, В.Дальський, В.Добро вольський,А.Роговцева. В Україні на 1983 рік працювало 89 професійних театрів, які щорічно відвідувало 20 млн. глядачів. Але лише 30% з них були українськими.

Спілка композиторів України об’єднувала 214 митців. В 1980-1982 роках вперше Державний академічний оперний театр показав на Вісбаденському фестивалі оперу М.Лисенка “Тарас Бульба”. Відомими у світі стали оперні співаки Д.Гнатюк, Є.Мірошниченко, А.Мокренко, Д.Петриненко, А.Соловяненко, М.Стефюк, Г.Ціпола та ін.

Широку популярність здобула українська естрадна пісня у виконанні В.Зінкевича, Н.Яремчика, С.Ротару. Такі пісні, як “Червона рута”, “Водограй” написав молодий композитор Володимир Івасюк (в 1978 році він був знайдений в лісі біля Львова повішеним. Одна  з версій говорить, що В.Івасюк повішений співробітниками КДБ, як помста за поширення української мови засобами популярної естрадної української пісні)

Відомими за межами України стали хор ім.Г.Вірьовки, хорова капела “Думка”, ансамбль танцю ім. П.Вірського. В цей же час формуються регіональні колективи, такі як Волинський , Черкаський та інші народні хори. В Полтаві це ансамбль пісні і танцю під керівництвом В.Міщенка. В Києві Л.Ященко створив етнографічний  ансамбль “Гомін”, який за націоналізм був розпущений владою.

Художники М.Глущенко, М.Дерегус, В.Шаталіна, Т.Яблонська змальовували українську природу. В художніх полотнах А.Горської, І Кулика, А.Рибачка, Л.Семикіної відображено любов до рідної землі, національної культури.

В монументальній скульптурі головним було відображення історії України в плані, так званого єднання з російським народом (це чисто колоніальне мислення). В 1982 році було споруджено обеліск місту – герою Києву, пам’ятний знак на честь заснування Києва, арка на схилі Дніпра у вигляді райдуги на честь єднання росіян і українців (його в роки боротьби за відновлення незалежності назвуть хомутом). До 40-річчя початку Великої Вітчизняної війни російський скульптор Є. Вучетич створить у Києві меморіальний комплекс Українського державного музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. з 62 – метровим монументом Батьківщині – матері з мечем і щитом. По всій Україні виростуть нові пам’ятники вождям російської більшовицької революції і їхнім помічникам в Україні. Наприклад, такий пам’ятник В.Леніну буде поставлено на площі Жовтневої революції (Нині цього пам’ятника немає. Він був демонтований під час національної революції 1989-1991 року. Назва площі змінена на площу Незалежності).

 

1.  Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.179-189.
2.  Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К.,